ВІРНИЙ СЛУГА ГОСПОДНІЙ – ОТЕЦЬ ПОРФИРІЙ-ПЕТРО ЛУЦИК (1896-1952 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
«Зберегти віру!» - так можемо охарактеризувати життєве кредо отця Порфирія-Петра Луцика, Чину Святого Василія Великого, який народився 5 січня 1896 року у с.Пархач (Межиріччя) неподалік Кристинополя – Червонограда.
Походив він із заможньої селянської родини. Молитовна атмосфера, в якій зростав малий Петрик, а також пошана до священиків, спричинилися до розвитку в його душі монашого покликання. Зерна лагідності, доброти, любові, духовності, посіяні у серці дитини, проросли плодами благодаті, яку він ніс і щедро роздаровував усе своє життя.
7 вересня 1911 року Петро Луцик вступив до Крехівського монастиря отців – василіан і прийняв монаше ім’я Порфирій.
У квітні 1913 року, після завершення новіціату, брат Порфирій склав перші монаші обіти, а через сім років – довічні. Замешкав у Бучацькому монастирі, де викладав латинську мову і каліграфію. Продовжив студії у Папському Григоріанському університеті. 31 жовтня 1924 року – отримав священичі свячення.
Детальніше: ВІРНИЙ СЛУГА ГОСПОДНІЙ – ОТЕЦЬ ПОРФИРІЙ-ПЕТРО ЛУЦИК (1896-1952 рр.)
Отець Маркіян Когут (1908 – 1998 рр.) – ісповідник і письменник
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
Був січень 1998 року. Різдвяні свята, як кажуть, у розпалі. Люди веселяться, радіють Новонародженому Дитятку Божому. Аж раптом одна звістка приголомшила тисячі мирян – спочив у Бозі отець Маркіян Когут, ченець Кристинопільського монастиря отців – василіян. Спочив 8 січня, на саме свято Богородиці. А ще незадовго до кончини він видав збірку власних акафістів до Діви Марії. Ніхто не сумнівався, що Пречиста покликала його до себе.
Вдень і вночі люди молилися за упокій душі цього Душпастиря. Домовина з його тілом була виставлена у церкві святого Юра у Червонограді, де він правив Богослужіння, сповідав, причащав, виголошував проповіді. Храм Божий не зачиняли протягом трьох діб, аби кожний бажаючий міг попрощатися з ним. Черги налічували сотні людей.
Отець Маркіян (Матей) Когут упокоївся у Господі в Кристинопільській обителі на 90 році життя, 74 році монаршого і 65 році священичого служіння.
Він народився 12 квітня 1908 р. в селі Ласківці (тепер – Теребовлянського району) на Тернопіллі.
Детальніше: Отець Маркіян Когут (1908 – 1998 рр.) – ісповідник і письменник
Етнографічна діяльність отця Теодора Лисяка (1817 – 1900 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
Як мало ми знаємо про цікавих постатей нашого краю, які свого часу невтомно працювали на ниві української духовної культури. А деякі імена взагалі забуто широким загалом. До таких постатей належить священик, етнограф, фольклорист Теодор Теодорович Лисяк. Свої дописи підписував псевдонімом – Богдан. Об’єктом його етнографічних досліджень та фольклористичної збирацької діяльності стали Сокальщина і Жовківщина.
Отець Теодор Лисяк народився 1 березня 1817 року у містечку Угнів (тепер – м. Угнів Сокальського району). Там же отримав початкову освіту. Далі навчався у Львівській гімназії і духовній богословській семінарії, яку закінчив 1842 року, одружився. Після висвячення прибув до Остобіжа, що належав до Домашівської парафії (тепер - с. Домашів Сокальського району). Згодом жив у селах Вербиці (1846 – 1854 рр.), Должневі ( 1854 – 1900 рр.) Жовківського повіту. Друкувався у газеті «Галичо – Руський вістник», яка виходила з 1848 року по лютий 1850 року у Львові, а з березня 1850 по 1866 роки у Відні.
Отцю Теодору Лисаку доводилось працювати і здійснювати свої етнографічно – фольклористичні пошуки у доволі складних умовах. Але він став одним з тих діячів, хто продовжив справу, започатковану «Руською Трійцею».
Детальніше: Етнографічна діяльність отця Теодора Лисяка (1817 – 1900 рр.)
СВЯТА ВАРВАРА – ПОКРОВИТЕЛЬКА ШАХТАРІВ
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
Вшанування святої Варвари – нова традиція в сьогочасній українській історії. Безперечно, навіть в роки атеїзму молились до святої Варвари, функціонували (щоправда, їх було мало) храми на її честь, відтак – справляли храмові свята; у деяких етнографічних регіонах дотримувались звичаїв Варвариного дня, Але чому саме вона стала покровителькою шахтарів?..
У місті Іліопіль у Малій Азії, жив багатий і славний чоловік Діоскор, який фанатично дотримувався язичницької віри. Він рано овдовів, а на вихованні залишилась маленька донечка Варвара. Батько-поганин хотів, щоб Варвара навіть не чула про християн, яких він відверто ненавидів. Тому приготовив для неї осібні кімнати в замковій вежі й там вона проживала, відокремлена від усього світу.
На самоті Варвара часто вдивлялася в синє небо, споглядала на красу природи, милувалася ясними зорями і ніяк не могла повірити, що це все було справою творіння бездушних язичницьких ідолів, яким ревно вклонявся її батько. Вона шукала правди, ставила собі багато запитань, але не знаходила відповідей.
Коли прийшов час видати її заміж, Варвара про це й чути не хотіла. Приписуючи таке небажання незнанню нею життя та самотності, повній ізольованості, батько дав Варварі волю дій, «прикріпив» до неї товариство вибраних дівчат, які були і подругами, і слугами водночас, а сам подався у далеку мандрівку.
Блаженна сестра – служебниця Йосафата Гордашевська – обручниця Христова
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
Життя сестри Йосафати Гордашевської не було сповнене особливими подіями, але вона вирізнялася надзвичайним ставленням до Бога, завжди залишаючи Йому широке місце у своєму серці й конкретному ревному служінні потребам свого народу.
А святість сестри Йосафати полягала в тому, що вона виконувала свою щоденну працю з любов'ю і посвятою та перебувала в постійній гармонії з Духом Ісуса, який пробуджував у ній жертовну любов. Її життя і служіння пов’язані з нашим краєм і з нашим Кристинополем – Червоноградом. Однак її діла належать усьому українському народові.
Народилася Михайлина Гордашевська (Йосафата – її чернече ім’я) 20 листопада 1869 року у Львові. Тобто, прийшла у світ перед церковним святом архистратига Михаїла. Тому побожна християнська сім’я, у якій загалом виховувалося восьмеро дітей, нарекла її Михайлиною. До речі, прізвище батька – Пукас. Але Михайлина все життя носила прізвище матері – Гордашевська.
Вже в молодому віці Михайлина була побожною і сповненою чеснот дівчиною. Свій вільний час вона проводила у молитві, або навчала катехизму дівчат, з якими працювала, чи займалась іншою харатативною працею.
Коли Михайліні виповнилося 18 років, вона взяла участь у реколекціях, які проводив отець Єремія Ломницький, ЧСВВ, і який став її духовним провідником.
Детальніше: Блаженна сестра – служебниця Йосафата Гордашевська – обручниця Христова
Іван Бірецький – маловідомий сподвижник «Руської Трійці»
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
До 200 – річчя від дня народження
Маркіяна Шашкевича
Тарас Лехман
І все ж не випадково батьки назвали Маркіяна Шашкевича – Маркіяном. Він прийшов у світ
6 листопада 1811 року, а 7 листопада церква вшановує святого Маркіяна. Тобто, Шашкевич народився перед своїми іменинами.
«Маркіян» у перекладі – наближений до Бога, обраний Богом. Шашкевич, греко – католицький священик, був саме таким.
Засновник гуртка «Руська Трійця», редактор та упорядник «Русалки Дністрової», автор першої в Галичині української «Читанки» для дітей, «будитель народних душ…» не міг обійтися у своїй діяльності без підтримки побратимів та сподвижників. І мова не тільки про Івана Вагилевича та Якова Головацького. Це була хоч не численна, але дієва когорта національно свідомої молоді.
До таких прихильників та послідовників, вірних друзів Маркіяна Шашкевича належить маловідома постать – Іван Бірецький (1815 – 1883 рр.), наш краянин, один з особливо активних збирачів пам’яток народної духовної культури, незабутній парох м. Угнів на Сокальщині, поширювач та пропагандист ідей «Руської Трійці».
Детальніше: Іван Бірецький – маловідомий сподвижник «Руської Трійці»
Церква Воздвиження Чесного Хреста
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
(с. Добрячин, Сокальського району)
Перша згадка про церкву в с. Добрячин датується 1689 роком. Це була дерев’яна церква Воскресіння Христового на цегляному фундаменті. Свідчення про що знаходимо у статті о. Василя Чернецького «Церква в селі Добрячин» (1894 р.). Хоча є непідтверджені відомості, що перша згадка про церкву датується 1642 роком.
Будівництво Божого Храму, який тепер возвишається у селі, завершилось 1880 року, а урочистості з нагоди освячення відбулися наступного – 1881 року. Це було пов’язане з очікуванням на приїзд митрополита Сильвестра Сембратовича. Історію села й церкви досліджували Венедикт Площанський, Броніслав Сокальський, Теофіл Коструба, о. Платонід Філяс, о. Василь Чернецький, Ярослав Гальчинський, Богдан Пасічник, Іван Зозуля та ін..
У різні роки деканами (адміністраторами) і парохами с. Добрячин були: Андрій Панкевич (1803 – 1804), Василь Панкевич (1827), Павло Дияковський (1827 – 1828), Лука Сарницький (1833 – 1837), Антін Вислоцький (1837 – 1842), Олексій Тищак (1842 – 1855), Лев Лисяк (1855 – 1867), Михайло Миколаєвич (1867), Олександр Лаврецький (1868 – 1886); пасторами: Олексій Лаврецький (1886 – 1923), Андрій Пизюр (1924 – 1928), Іван Лисяк (1928 – 1939), Михайло Воробій (1938 – 1945). Імена деяких душпастирів нам, на жаль, встановити не вдалося.
Зустріч з письменником
- Деталі
- Категорія: Новини
"Оригінальний новеліст та упорядник Василь Габор"
І знову цікава зустріч у центральній міській бібліотеці. 6 лютого 2011р. гостем читачів був Василь Габор – добре знаний в Україні як обдарований новеліст та упорядник яскравих та популярних антологій, видавець, літературознавець і науковець. У львівській літературній агенції «Піраміда» він реалізовує видавничий проект сучасної літератури «Приватна колекція» а також «Приватна колекція для дітей».
Щиро закоханий у книгу Василь Габор цікаво розповідав про історію видання «Приватної колекції», видання книг сучасних українських авторів, переклади книг, художнє оформлення.
Цікавими та змістовними були запитання до гостя, і такі ж відповіді.
Свої враження про творчість Василя Габора висловили: Світлана Твєрітнєва – заступник головного редактора газети «Новини Прибужжя», Алла Лісова – журналіст, кореспондент газети «Волинь», Ігор Лісовий – журналіст, головний редактор газети «Наше місто».
Багато читачів мали можливість поповнити свої домашні бібліотеки книгами В. Габора та сучасних українських авторів і отримати автограф новеліста.
