СВЯТА ВАРВАРА – ПОКРОВИТЕЛЬКА ШАХТАРІВ
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
Вшанування святої Варвари – нова традиція в сьогочасній українській історії. Безперечно, навіть в роки атеїзму молились до святої Варвари, функціонували (щоправда, їх було мало) храми на її честь, відтак – справляли храмові свята; у деяких етнографічних регіонах дотримувались звичаїв Варвариного дня, Але чому саме вона стала покровителькою шахтарів?..
У місті Іліопіль у Малій Азії, жив багатий і славний чоловік Діоскор, який фанатично дотримувався язичницької віри. Він рано овдовів, а на вихованні залишилась маленька донечка Варвара. Батько-поганин хотів, щоб Варвара навіть не чула про християн, яких він відверто ненавидів. Тому приготовив для неї осібні кімнати в замковій вежі й там вона проживала, відокремлена від усього світу.
На самоті Варвара часто вдивлялася в синє небо, споглядала на красу природи, милувалася ясними зорями і ніяк не могла повірити, що це все було справою творіння бездушних язичницьких ідолів, яким ревно вклонявся її батько. Вона шукала правди, ставила собі багато запитань, але не знаходила відповідей.
Коли прийшов час видати її заміж, Варвара про це й чути не хотіла. Приписуючи таке небажання незнанню нею життя та самотності, повній ізольованості, батько дав Варварі волю дій, «прикріпив» до неї товариство вибраних дівчат, які були і подругами, і слугами водночас, а сам подався у далеку мандрівку.
Але з-поміж дівчат була одна християнка. Вона й навчила Варвару правд християнської віри, допомогла охреститися. Знайшовши Христа і Його Правду, Варвара жертвувала Йому всю свою любов і дівочість.
Коли повернувся її батько, Варвара не втаємничувала своєї віри, а відверто заявила: «Я – християнка!». Почувши таке, батько Варвари впав у велику лють, тяжко побив рідну дитину і навіть віддав її в руки державного мучителя.
Цей спочатку намовляв Варвару різними обіцянками відступити від християнської віри, та коли його вмовляння виявилися марними, він наказав жорстоко побити її сухими воловими жилами, рани посипати сіллю і кинути до в’язниці.
В’язниця знаходилася у підземеллі, в каменоломнях, де часто відбувалися зсуви грунту та осипання покрівлі, тому в’язні неминуче гинули. Але у часі перебування Варвари не сталося жодного лиха. Мабуть, це стало однією з причини, що шахтарі назвали святу Варвару своєю покровителькою. За кордоном (зокрема, в Польщі) шахтарі віддавна вважають святу Варвару «патронесою» та охоронницею. Добре, що ця духовна традиція прижилася й у нас.
Наступного дня, коли святу дівицю привели до ката, на її тілі не тільки не було сліду ран, а й сама Варвара видавалась ще гарнішою та привабливішою. Нові жахливі тортури ні на мить не похитнули віри геройської мучениці, тож кат наказав зарубати її мечем, Тоді жорстокий батько власноруч вбив дитину. Це сталося за часів правління цісаря Максиміяна у 290 році.
Кілька століть пізніше мощі святої Варвари перенесли до Царгороду, де цісар Лев IV збудував на її честь величну церкву.
Після того, як в Україні поширилося християнство й держава зміцніла, а візантійські цесарівни почали виходити заміж за київських князів, то дочка цісаря Олексія Комнена, Варвара, яка стала дружиною князя Святополка Ізяславича, перенесла частину мощів святої Варвари до Києва. Тут князь Святополк (Михайло) збудував Золотоверхий Михайлівський собор з монастирем, де й було перепоховано частку мощів святої Варвари.
Західна церква вшановує її день 4 грудня, а східна – 17 грудня.
На її честь в Україні встановлено державну і церковну нагороди. У 2000-2001 роках з ініціативи тодішнього керівництва ДХК «Львіввугілля» у Червонограді збудовано й освячено каплицю святої Варвари, яку мешканці міста так і називають – «шахтарською». На деяких підприємствах встановлено її статуї.
Свято Варвари, за давніми народними звичаями, це – суто жіночий день. Дівчата з парубків,жінки з чоловіків можуть кепкувати, глузувати, а ті у відповідь – лише покірно мовчати.
Колись у цей день дівчата готували вареники з сиром чи картоплею, серед яких обов’язково мав бути «пірхун» - глевкий вареник, начинений лише борошном. У такому варенику можна зуби залишити. Частуючи хлопців, дівчата ретельно стежили, кому потрапить такий вареник. Відтак невдаху довгий час називали «пірхуном». Ще вважали: дівчина, яка зліпила такого вареника, вийде за того ж «пірхуна» заміж.
Увечір на Варвари, як й у вечір на Катерини чи Андрія, дівчата ставили у воду галузку з вишні, обов’язково поцуплену у чужому садку, з надією, що вона розквітне до Різдва, бо тоді дівчина скоро повінчається. Але до Різдва залишається все менше і менше часу…
За фенологічними спостереженнями, на Варвари починають збиратися у зграї вовки. Зголоднілі, втомлені виснажливими полюваннями через глибокі сніги, вони стають особливо агресивними та небезпечними. Навіть можуть вештатися поблизу людських поселень, а то й заходити у села, аби поживитися домашніми тваринами чи птицею. Бували випадки, що нападали на людей. Тому на Гуцульщині Варвару називають «вовчихою». Хоч сама свята такого епітету аж ніяк не заслуговує!
Цей день сповнений багатьма прикметами. У народі кажуть:
- Яка погода на Варвари – така на Різдво.
- Який день на Варвари – такий і на Сави (18 грудня).
- На Варвари дерева в інеї – урожай на фрукти.
- Хто заспить на Варвари – той увесь рік буде сонливим.
- Варвара льодом мостить, а Микола (19 грудня) кує.
- Варвара снігом трусить, а Ганка (22 грудня) у сани сідає.
- Варвара кусок ночі увірвала, а дня доточила.
