ВІРНИЙ СЛУГА ГОСПОДНІЙ – ОТЕЦЬ ПОРФИРІЙ-ПЕТРО ЛУЦИК (1896-1952 рр.)

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Тарас Лехман

   «Зберегти віру!» - так можемо охарактеризувати життєве кредо отця Порфирія-Петра Луцика, Чину Святого Василія Великого, який народився 5 січня 1896 року у с.Пархач (Межиріччя) неподалік Кристинополя – Червонограда.
    Походив він із заможньої селянської родини. Молитовна атмосфера, в якій зростав малий Петрик, а також пошана до священиків, спричинилися до розвитку в його душі монашого покликання. Зерна лагідності, доброти, любові, духовності, посіяні у серці дитини, проросли плодами благодаті, яку він ніс і щедро роздаровував усе своє життя.
    7 вересня 1911 року Петро Луцик вступив до Крехівського монастиря отців – василіан і прийняв монаше ім’я Порфирій.
    У квітні 1913 року, після завершення новіціату, брат Порфирій склав перші монаші обіти, а через сім років – довічні. Замешкав у Бучацькому монастирі, де викладав латинську мову і каліграфію. Продовжив студії у Папському Григоріанському університеті. 31 жовтня 1924 року – отримав священичі свячення.

    Попри свою зайнятість на духовно-молитовній ниві, о. Порфирій Луцик час від часу навідувався у своє рідне село Пархач (Межиріччя) і Кристинопіль. У рідному селі у церкві Святого Василія Великого (збудована у 1886 році) відправляв Богослужіння. Зрештою, цей храм був дочірнім Кристинопільському монастирю отців – василіан. Отож, зустрічі з ченцями у дитинстві також формували світогляд майбутнього отця.
    Протягом 1932 – 1933 років він виконував обов’язки сотрудника адміністрації парафії у Жовкві, вів парафіяльну канцелярію, став провідником Апостольства Молитви. Цей Слуга Божий своєю лагідною вдачею та привітністю знаходив шлях до серця кожної людини, грішних навертав до Бога, тим, хто заблукав – вказував шлях істини.
    У 1933 році о. Порфирія Луцика призначили ігуменом Крехівського монастиря. Але у горезвісному вересні 1939 року монастир перетворили на казарми червоноармійців. Ченців – вигнали.
    Протягом 1940 – 1941 років душпастир виконував обов’язки адміністратора парафії у с. Ванів (тепер – Сокальського району), а згодом переселився у м. Бучач Тернопільської області.
    1945 року о. Порфирій Луцик опинився у Львові, де підпільно продовжував діяльність священика.
    Як греко-католицького священика, отця-василіянина, його заарештували 31 грудня 1948 року. Власне, перед Новорічним святом. Співробітники НКВС схопили його просто на вулиці. Судовий вирок: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Спочатку він перебував у тюрмі на Лонцького (Львів), де захворів туберкульозом, пізніше – в Золочівській тюрмі. І врешті-решт опинився на засланні у Новосибірську, де спочив у Бозі 9 серпня 1952 року.
    Тіло його покоїться на чужині. А на сільському цвинтарі у Межиріччі між могилами батьків о. Порфирія Луцика встановлено йому символічний пам’ятник – хрест і прикріплено фотографію з його молодих років.

Література:

• Данканич Д. (с., ЧСВВ). Найважливіше – зберегти віру // Місіонар. – Львів, 2007. - №4. – С.23-24.
• Лехман Т. Отець Порфирій-Петро Луцик //Новий Двір (радіостудія). – Червоноград: Ефір – 17. 05. 2012. (Фонд: архів-фонотека радіостудії «Новий Двір»).
• Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ: життя і служіння. – Львів: Манускрипт – Львів, 2011. – С.362.

• < Попередня
• Наступна >