З історії Надбужанщини
  • Реєстрація

На Україну повернутись...

(Штрихи до біографії отця Василя Зінька – священика, журналіста, письменника, науковця)

Тарас Лехман

   Багатьох славних представників українського народу дала Прибузька земля, благословенна Сокальщина. Серед них – греко-католицький священик , отець Василь (Володимир) Зінько, Чину Святого Василія Великого. Він також був журналістом, публіцистом, редактором, письменником, науковцем. Ті, хто його знав, згадують: надзвичайно розумний і толерантний, веселий і жартівливий, а водночас – рішучий і безкомпромісний… Але, на жаль, для багатьох це ім’я залишається маловідомим.
    Майбутній священик народився 15 лютого 1922 року у м. Сокалі в сім’ї Миколи Зінька та його дружини Марії з роду Шидловських. У родині завжди панували дух любові до Бога та церкви, патріотичні настрої. Батько Володимира був воїном Української Галицької Армії, ходив за Збруч, потрапив у польський полон. Проте жодні тортури на зламали його волі.
    У 1928 – 1934 роках Володимир Зінько закінчив шість класів народної школи у Сокалі, а в 1934 – 1936 роках навчався в ювенаті (гімназії) отців-редемптористів у Львові.
   У жовтні 1936 року з батьками та молодшим братом Романом – Левом їде до Аргентини, де сім’я оселяється в провінції Чако, на півночі країни. Там заробляє на прожиття вирощуванням бавовни.
    Батьки добре усвідомлювали прагнення сина до навчання і духовного життя, тож всіляко намагалися його підтримати.
    У липні 1939 року Володимир Зінько їде до Бразилії, де навчається у Малій василіанській семінарії святого Йосафата в Прудентополі. Закінчивши семінарію, 21 січня 1941 року під час облечин Володимир Зінько приймає нове ім’я – Василь.
    Після закінчення новіціату і складання перших чернечих обітів, 4 жовтня 1942 року брат Василь Зінько разом з іншими братами чернечої обителі переїхав до Ірасеми у провінції Санта-Катарина, де у 1942 – 1946 роках пройшов схоластикат, вивчав філософію і богослів’я. Там же складає Богові урочисту монашу професію. Через рік переїжджає до Прудентополя і приймає священичі свячення з рук єпископа м. Понта Гросси – владики Антонія Мазаротто.

    Восени 1947 року отця Василя Зінька відряджають на навчання до Риму. Він вивчає канонічне право у Папському Григоріанському університеті. Закінчивши курс навчання 1949 року, повертається до Бразилії, служить священиком у Понта Гроссі та викладає у семінарії містечка Ірасемі українську мову і всесвітню історію.
    Ще під час навчання в Малій семінарії у Прудентополі брат Василь Зінько виявив у собі талант письменника і журналіста. З того часу не полишав пера, аби друкованим словом служити українському народові. Під час навчання в Ірасемі, у семінарії святого Йосафата, редагував студентський квартальник «Цвіркун».
    З 1946 року бере активну участь у виданні календаря – альманаху василіанських студентів, приуроченого 50-літтю української еміграції до Бразилії. У ньому друкує нарис з історії отців-василіян на Паранщині. Із заснуванням 1947 року християнського часопису «Праця» та 1949 року християнського журналу «Місіонар» (Бразилія) стає їхнім постійним дописувачем. Тоді ж видає першу брошуру – про Берестейську унію.
   На початку 1952 року отець Василь Зінько, за рішенням настоятелів, переїжджає до Аргентини, де в місті Апостолес було організовано малу семінарію. У ній він трудиться викладачем. 1959 року його переводять до Буенос-Айреса. Тут отець Василь Зінько викладає у парафіяльній школі, стає капеланом «Пласту», редагує місячник «Життя».
    Подальший етап життя і діяльності отця Василя Зінька пов'язаний з Бразилією. 1962 року його призначають редактором тижневика «Праця» в Прудентополі та християнського місячника «Місіонар». Він багато працює, друкує журналістські матеріали, публіцистичні статті на духовно-моральні теми, пише прозу. Кілька статей та спогадів підготував для історико-краєзнавчого збірника «Надбужанщина». На редакторській посаді отець пропрацював 32 роки, до 1994 року. Водночас здійснював Боже покликання священика.
    Ранньої весни 1994 року, виконуючи доручення настоятелів василіанського чину, отець Василь Зінько повернувся у рідну Україну. І це після 58 років перебування на чужині! Спочатку він стає ченцем монастиря святого Онуфрія у Львові, де три роки редагує християнський журнал «Місіонар», який щойно відновив свій вихід після 1944 року. За часів його редакторства на сторінках журналу не раз і я виступав з дописами. Це було моє перше (заочне) знайомство з отцем Василем Зіньком. (У статті ми кілька разів згадуємо назву «Місіонар», але це були різні видання).
    У серпні 1997 року отця перевели до Кристинопільського монастиря святого Юрія у м. Червонограді, неподалік його рідного Сокаля. Тож багатьом червоноградцям і сокальчанам, які зумисне прибували, аби побачити та послухати свого земляка-священика з діаспори , він запам’ятався Богослужіннями, проповідями, цікавими духовними бесідами, реколекціями, попросту щирими приятельськими розмовами.
    Але згодом він знову повертається до монастиря святого Онуфрія у Львові і відправляє Богослужіння у церкві святого Андрія.
   За 14 років перебування в Україні отець Василь Зінько активно друкувався у журналах «Місіонар», «Світло», «Київська церква», газеті «Дзвіниця». Деякі його дописи були доволі полемічними. Наприклад, стаття про моральні аспекти оплати праці священика викликала дискусію навіть у середовищі духовенства. Однак отець Василь Зінько вмів дослухатися й до думки інших, цінувати її. У бесідах з молоддю (так умовно можемо назвати цикл газетно-журнальних публікацій автора, присвячених вихованню молоді) він ніколи не вдавався до повчального тону. Це, радше, була розмова «старця», сповненого багатющим життєвим досвідом, з тими, хто розбудовуватиме Україну, її майбутнє. А концепція, здавалося б, доволі проста – без рідної мови, рідної церкви, рідних добрих традицій, глибокої християнської віри, духовності та патріотизму – Україну не збудуємо… Також, за його міркуваннями, Україну допоможе збудувати любов до ближнього, але аж ніяк не ворожнеча та ненависть, бо вони лише руйнують.
    Під псевдонімом Володимир Буженко він приходить до читача з книгами художньої прози «Пустельник на Зеленому Клині», «Іван Сулима», «У степу червоної землі» та іншими. Своєрідним бестселером стала його книжка «У степу червоної землі» - про життя українських емігрантів в Аргентині, у яку вкраплено багато автобіографічного, пережитого самим автором. Отець Василь Зінько реалістично розповідає, як українці їдуть у далекий світ, шукаючи кращої долі, зрештою, статків. Але там, на чужині, завжди дотримуються українського способу життя, української культури, зберігають свою господарність, працьовитість та вихованість. Тому його герої – це симпатичні й розумні люди, які зуміли дати собі раду на чужині, не втратити того, що успадкували від діда-прадіда, батьків на рідній землі, все це передали дітям та онукам.
    Провідною думкою багатьох художніх творів отця Василя Зінька є глибока рятівна віра у Всевишнього, прагнення жити за Божими Законами, дотримуватись християнської моралі. За такими принципами жив, творив, служив людям і сам отець Василь Зінько.
    До речі, псевдонім Володимир Буженко доволі легко «розшифрувати». Володимир – ім’я автора ще до прийняття чернечого постригу; Буженко – від назви річки Західний Буг.
   Йому також належить наукові монографії, історичні нариси, есе «Єрейська обнова», «Історія церкви», «Місіонес – уздовж і впоперек», «Сильветки василіанських трудівників», «Найперше бути людиною», «Святий Йосафат між Піньйорами», «До столиці – до Буйнесу».
   Вражає працелюбність отця. Попри служіння на духовній ниві, виконання священичих обов’язків (а це забирало багато часу), з пізнього вечора до ранку, як згадують ченці Онуфріївського монастиря, з його келії доносився стук друкарської машинки. Творив тільки «по-старомодньому», комп’ютером не користувався. Ті ж брати-василіяни дивувалися: чи взагалі він спить?..
   Отець Василь Зінько викладав християнську етику та релігієзнавство у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, Львівській національній академії ветеринарної медицини, Львівському державному лісотехнічному університеті, був учасником багатьох наукових форумів (в т.ч. – міжнародних). Мені пощастило слухати його цікаві та ґрунтовні доповіді на наукових конференціях «Історія релігій в Україні», які щорічно організовує Львівський інститут історії релігії. Тут відбулося на перше реальне знайомство, вже не заочне через мої публікації у «Місіонарі». Довідавшись, що я з Червонограда, він часто розпитував мене про наше шахтарське місто та свою «малу Батьківщину» - сусідній Сокаль. Зустрічалися ми і на наукових конференціях у Львівському інституті Міжрегіональної Академії управління персоналом, а ще – не раз сиділи поряд у тиші історичних архівів та академічних бібліотек Львова.
   Сфера його наукових зацікавлень надзвичайно широка. Ось невеличкий перелік міжнародних наукових конференцій, у яких він взяв участь: «Галицьке Євангеліє (1144 – 2004) в історичному, культурному та духовному житті Європи» (Івано-Франківськ – Москва), «Етносоціальні і конфесійні процеси у сучасному суспільстві» (Гродно, Білорусь),»Норми і парадокси свідомості та мислення, їх прояви у сучасному суспільстві, культурі і мові» (Луганськ – Цюріх – Женева)… Сімферополь, Севастополь, Одеса, Харків, Чернівці, Київ, Луцьк, міста Польщі… - і там знають отця Василя Зінька як науковця.
   Вільно володіючи десятком іноземних мов, він не бачив жодних перешкод для спілкування та порозуміння з іншими. Як греко-католицький священик, завжди дотримувався принципів толерантності та екуменізму (бо ж багато чого спільного у релігіях та конфесіях), охоче вів розмови з представниками інших конфесій і віросповідань, поважаючи їхні почуття і переконання.
   Його магнетично вабила Прибалтика. Не дивно, що отець Василь Зінько не раз виступав на наукових форумах у Литві – колисці монашого Чину Святого Василія Великого, де це чернече згромадження зародилося, скріпилося, і звідки завдяки невтомній праці багатьох поколінь отців – василіан поширилося на Білорусь та Україну.
   І хоча минуло вже понад півтора століття, відколи у Литві василіанський чин був ліквідований, все ж народна пам'ять зберегла спогади про нього і повагу. Те, що отець Василь Зінько у Литві був своїм, свідчить такий факт: доцент Шауляйського університету Алдона Вассіляускенє видала монографію під назвою «Студія Василя Зінька «Сестра Рафаїла». Історико – біографічний контекст, науковий коментар і богословська термінологія».
   Отець Василь Зінько відійшов у Вічність о пів на одинадцяту годину вечора 23 квітня 2008 року, невдовзі після того, як отримав із рук отця Корнилія Яремака, настоятеля монастиря святого Онуфрія, Святу Тайну Оливопомазання.

Статистика

097273
Сьогодні
Вчора
Тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий місяць
Вся статистика
177
315
934
81956
1681
1849
97273
Your IP: 54.161.108.158
Server Time: 2017-11-24 05:33:17
Счетчик joomla
777step.net