З історії Надбужанщини
  • Реєстрація

Етнографічна діяльність отця Теодора Лисяка (1817 – 1900 рр.)

Тарас Лехман

   Як мало ми знаємо про цікавих постатей нашого краю, які свого часу невтомно працювали на ниві української духовної культури. А деякі імена взагалі забуто широким загалом. До таких постатей належить священик, етнограф, фольклорист Теодор Теодорович Лисяк. Свої дописи підписував псевдонімом – Богдан. Об’єктом його етнографічних досліджень та фольклористичної збирацької діяльності стали Сокальщина і Жовківщина.
   Отець Теодор Лисяк народився 1 березня 1817 року у містечку Угнів (тепер – м. Угнів Сокальського району). Там же отримав початкову освіту. Далі навчався у Львівській гімназії і духовній богословській семінарії, яку закінчив 1842 року, одружився. Після висвячення прибув до Остобіжа, що належав до Домашівської парафії (тепер - с. Домашів Сокальського району). Згодом жив у селах Вербиці (1846 – 1854 рр.), Должневі ( 1854 – 1900 рр.) Жовківського повіту. Друкувався у газеті «Галичо – Руський вістник», яка виходила з 1848 року по лютий 1850 року у Львові, а з березня 1850 по 1866 роки у Відні. 
   Отцю Теодору Лисаку доводилось працювати і здійснювати свої етнографічно – фольклористичні пошуки у доволі складних умовах. Але він став одним з тих діячів, хто продовжив справу, започатковану «Руською Трійцею».

   У той час розвиток народознавчої науки значною мірою залежав від урядової політики. Після придушення революційного руху 1848 року правлячі кола Австрії відмовились від проведення обіцяних реформ, зокрема щодо національних меншин. В країні запанував «десятирічний антракт». 31 грудня 1851 року єдиною формою правління було проголошено абсолютизм. Українське населення Східної Галичини зазнавало різних політичних та правових утисків.
   Під урядовий контроль було взято Головну Руську Раду – першу політичну організацію українців, інші культурно – просвітницькі організації.
   На розвиток етнографічних досліджень негативно вплинули також і обмеження видавничих можливостей українських народознавців. Протягом 50-х років ХІХ ст. етнографічні і фольклористичні праці не виходили окремими виданнями, крім збірника пісень Миколи Нодя «Рускій соловей» (Відень, 1851 р.). Відсутність спеціального наукового органу для публікації таких праць змушувала їх авторів друкувати свої матеріали у тогочасних періодичних виданнях. Першою провідною українською тижневою газетою цього періоду була «Зоря Галицька» - орган Головної Руської Ради. Другою – «Галичо – руський вістник». Цей часопис разом з додатком «Отечественный сборник повісток, сказок, исторических воспоминаний, господарських и иных вістей» належав до проурядових видань, мовою яких, як і «Зорі Галицької», було «язичіє».
   Щоправда, учасник галицького відродження Теодор Лисяк з успіхом виступав на публіцистичному полі проти апологетів староцерковщини в літературному і громадському житті. Кредо його виступів: з живим народом треба розмовляти живою мовою.
   Але, незважаючи на таку орієнтацію, їх редактори у своїх видавничих програмах обіцяли друкувати українські етнографічні матеріали.
   Отець Теодор Лисяк почав друкувати статті на сторінках «Вістника» з 1852 року. Вони містили емпіричні відомості про звичаї, яких дотримувалось населення Галицької Волині (а це - наш етнорегіон) під час відзначення деяких календарних свят, а також про громадський побут.
   Кирило Студинський у «Збірнику філологічної секції НТШ» (1905 р.) характеризував автора цих розвідок як одного з перших поборників народної мови, який відстоював прогресивні погляди на сторінках «Вістника».
   У юнацькі роки, як стверджує Ярослав Гординський у статті «Автобіографія Теодора Лисяка», надрукованій у Львівській газеті «Руслан» (1911 р.), він познайомився з відомим галицьким польським артистом та режисером Яном Камінським, який пробудив у нього національні почуття, даючи читати збірники пісень Тимка Падури та Вольдимара Залеського. Це, очевидно, викликало в юнака зацікавлення народознавством, унаслідок чого з’явилися його дописи.
   В автобіографії Теодор Лисяк сказав, що він є лише «простим хліборобцем», який слідкував за життям своїх односельчан і «нотував яку особливість у нашого народу». До речі, цю автобіографію записав 1897 року Леонтій Кузьма, професор Коломийської гімназії, чоловік внучки Теодора Лисяка.
   У статті «О крашанках та писанках» (Вістник, 1852р.) автор подав місцеву апокрифічну легенду про початок фарбування крашанок. Етнографічний інтерес викликають описи способів виготовлення деяких фарб для крашанок (а це фарби рослинного походження) і звичаю влаштовувати спеціальні походи молоді, озброєної дрюками, від хати до хати з бубнами і дзвонами, аби випросити писанку. Пізніше дослідники більш докладно описали це обрядове дійство в різних місцевостях Західної України.
   Друге повідомлення Теодора Лисяка, надруковане у «Вістнику» цього ж року, про розподіл обов’язків між членами громади під час гасіння пожежі (село Піддубці Жовківського повіту) може зацікавити дослідників громадського побуту українців.
   У наступних номерах «Вістника» дослідник з романтичним захопленням описав дівочі староандріївські звичаї, зазначаючи при цьому, що ще багато міг би розповісти про день святої Магдалини, про повір’я, пов’язані з різдвяним житнім хлібом, куделею, яка стоїть у кутку (цитуємо): «розчесана і зв’язана каждого свята великого (аби мужа старого не достати)». Але, на жаль, публікації на цю тему більше не з’явилися на сторінках періодичних видань 50-х рр. ХІХ ст. 
   У творчій спадщині цього автора залишилось оповідання «Дід – імпровізатор», надруковане у журналі «Галичанин» 1863 року.
   Теодор Лисяк також писав патріотичні вірші, збирав народні пісні, невеличка збірка яких зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України.
   Помер отець Теодор Лисяк 2 травня 1900 року. Похований у с. Довжнів на Сокальщині.

   Література:

  • Білоус В. М. Етнографічні дослідження на західноукраїнських землях у третій чверті ХІХ ст. – Львів, 2000. – С. 14, 47 – 49, 175.
  • Лехман Т. Етнограф отець Теодор Теодорович Лисяк // Новий Двір. – Червоноград: Червоноградська міська радіостудія. – Ефір: 15 січня 2012 р. [Фонд: фонотека – архів Червоноградської міської радіостудії «Новий Двір»].
  • Лехман Т. Лисяк Теодор Теодорович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М. М. Романюка. – Львів: НДЦ періодики при ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України, 2001. – Вип. 8. – С. 170 – 171.

   Архівні джерела:

  • ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. – Ф. 10 (Народний Дім), спр. 185.

Статистика

097273
Сьогодні
Вчора
Тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий місяць
Вся статистика
177
315
934
81956
1681
1849
97273
Your IP: 54.161.108.158
Server Time: 2017-11-24 05:33:37
Счетчик joomla
777step.net