НА ШЛЯХАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ: ШТРИХИ ДО БІОГРАФІЇ ДМИТРА МАЇВСЬКОГО
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1095
(1914-1945 рр.), ЧЛЕНА ОУН
Тарас Лехман
Дмитро Маївський (псевдоніми – Майченко, Тарас, Косар, Дума) – український військовий і політичний діяч, член Організації Українських Націоналістів, соратник і побратим Степана Бандери, Романа Шухевича, Івана Климіва – Легенди. Волею долі і з власних переконань став на шлях боротьби за Незалежність України.
Він народився 8 листопада 1914 року (на саме свято Дмитра, тож не випадкового його так назвали батьки) у селі Реклинець (тепер – Сокальського району Львівської області), в учительській сім’ї, де завжди панував дух високого патріотизму, плекали почуття національної гідності.
Освіту здобував у Сокальській гімназії, у Ракові (Польща) та деякий час навчався у Львівській торговельній школі.
З юнацьких літ брав активну участь у національно-визвольній боротьбі проти польського окупаційного режиму в Західній Україні. «Ще учнем вступає до юнацтва ОУН, а членом Організації Українських Націоналістів стає з 1933 року. Веде активну роботу серед студентської молоді в школі. Саме тоді на кілька місяців потрапляє в тюрму за підозрою в організації вбивства співробітника польської поліції 1934 року. Засуджений у Львові на десять років тюрми. Там Маївський проходить принизливі знущання та тортури з боку польської поліції. На знак протесту оголошує десятиденне голодування. За браком доказів суд звільняє Дмитра…» (Гоман Р.В, Жежерун С.Ю, Коваль І.М. Нариси історії села Реклинець. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. – С.202). Проте, звільнення з в’язниці аж ніяк не означало, що він позбувся недремного поліцейського нагляду.
Та все ж Дмитро Маївський завжди брав активну участь у заходах, організованих «Просвітою», «Рідною школою», вишукував будь-які нагоди виголосити свої патріотичні промови, пробудити національні почуття українців. Його слово завжди будо доречним, потрібним і корисним.
У книзі «Нариси історії села Реклинець» читаємо: «1937 р. дуже голосними були святкування на Маківці і Підліссі (могила Маркіяна Шашкевича). На щорічні масові всенародні маніфестації з Радехівщини, Сокальщини і Жовківщини їхали організовано сотні свідомих людей, одним з організаторів і провідників цих масових акцій був Дмитро Маївський – «Косар». Коли він зі своєю групою вертався з акції на Маківці, в одному з сіл мав масову відправу активу перед походом на Підлиску гору. Сотні хлопців установилися чотирикутником, а «Косар» мав до них запальну загальну промову. Говорив голосно на тему необхідної радикальної розправи з комуністичною заразою».
Напередодні Другої світової війни Дмитро Маївський очолив повітовий провід ОУН Жовківщини, а пізніше, у 1939-1940-му роках був призначений обласним провідником ОУН Холмщини. У цей час співпрацює з Іваном Климівим – Легендою (уродженець села Сілець, тепер – Сокальського району), про що згадується в історико-краєзнавчому збірнику «Надбужанщина» (том 2), стає одним з провідних діячів ОУН на теренах Сокальщини, свою діяльність поширює в м. Угнів.
Детальніше: НА ШЛЯХАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ: ШТРИХИ ДО БІОГРАФІЇ ДМИТРА МАЇВСЬКОГО
РЕВНИЙ СЛУГА БОЖИЙ – ОТЕЦЬ ДАМ’ЯН БОГУН (1910 – 2008 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1126
Тарас Лехман
Земля Сокальщини дала українському суспільству багатьох видатних діячів Греко-Католицької Церкви, ревних слуг Божих, сподвижників Христової віри. До них належить й отець - василіанин Дам’ян (світське ім’я - Григорій) Богун, якому Всевишній дарував майже сто років життя.
Він народився 18 березня 1910 року у с. Цеблів поблизу м. Белза (тепер – Сокальського району), у сім’ї Михайла й Анни з роду Боднар. Хрестив його отець – прелат Кирило Селецький, співзасновник двох жіночих чернечих згромаджень – Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії і Сестер Святого Йосифа Обручника.
Григорій був третьою з чотирьох дитиною у цій побожній християнській сім’ї. Їхня родина натерпілася немало горя під час Першої світової війни. 1915-го року, з наближенням російського фронту, довелося покинути власну хату. Цього ж року прийшло ще одне лихо – на італійському фронті загинув батько Григорія, який був мобілізований до австрійського війська.
Мати, залишившись вдовою з чотирма дітьми, згодом вийшла заміж вдруге - за Василя Мокрівського, і в подружжя народилася донька Ірина.
Вітчим ставився до прийомних дітей, як до рідних.
У 1919-му році сім’ю спіткало нове лихо: під час протистояння між поляками й українцями село Цеблів було підпалено, вогонь вщент спопелив хату Богунів. Довелося жити «по людях».
Початкову освіту Григорій здобув у сільській школі, яку організували вчителі Михайло Метрикула, офіцер УГА, та Іван Локач з Цеблова. Протягом 1922-1926 років завдяки їхній підтримці здібний юнак Григорій Богун навчався у Львівській академічній гімназії, захоплювався історією церкви. У цей час він вступає до Марійського товариства молоді, духовним наставником якого був о. Йосафат Маркевич, ЧСВВ. Тоді ж у нього виникає думка стати ченцем – василіанином. Слід сказати, що два представники родини Богунів на той час вже перебували у Василіанському Чині. Очевидно, що це також вплинуло на рішення Григорія – якою дорогою йти у житті.
У 1926-му році Григорій твердо вирішив вступити до новіціату у Крехівський монастир, але потрібно було закінчити ще один рік гімназії, тож у 1926-1927-му роках навчається у Місійному інституті в Бучачі. А вже 4 вересня 1927-го року вступає до Крехівського новіціату й обирає під час облечин, які відбулися 4 березня 1928 року, нове ім’я – Дам’ян.
Тут брат Дам’ян зустрічається з Митрополитом Андреєм Шептицьким, владикою Йосафатом Коциловським.
Перші обіти брат Дам’ян Богун склав на Великдень 5 травня 1929-го року у Крехові, після чого разом з іншими братами переїхав до Лаврова. Там у 1929-1931-му роках закінчив курс схоластики й риторики, останні класи гімназійної освіти.
Протягом 1931-1933-го років брат Дам’ян вивчав філософські предмети у Добромильському монастирі і 9 квітня 1933-го року у Квітну неділю склав довічні обіти у Василіанському Чині. Опісля до 1935-го року вивчає богословські предмети у Кристинополі (Червонограді), а останній третій рік богословських студій закінчує у Жовківському монастирі отців – василіан. Саме тут, 21 травня 1936-го року, Перемишльський єпископ Йосафат Коциловський (ЧСВВ) надав чотирнадцятьом молодим василіанам (в т.ч. – Дам’яну Богуну) ієрейські свячення. Він відразу з активністю поринув у вир духовного життя, сумлінно служив Богові і людям, багато працював з паствою.
Детальніше: РЕВНИЙ СЛУГА БОЖИЙ – ОТЕЦЬ ДАМ’ЯН БОГУН (1910 – 2008 рр.)
Редакторська і видавнича діяльність Богдана Дідицького (1827 – 1909 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1618
Тарас Лехман
Редакторська і видавнича діяльність Богдана Дідицького (1827 – 1909 рр.)
Хоча москвофільство в Галичині (мова – про другу половину XIX початок XX ст.) не раз ставало на заваді розвитку українського національно-патріотичного руху, губило паростки, виплекані Маркіяном Шашкевичем та іншими членами і сподвижниками «Руської Трійці», однак віддамо належне і цій течії: у її лавах було чимало громадських діячів, учених, які досліджували історію та народно-побутову культуру українців, творили літературу, поширювали знання серед народу. До них належить і наш краянин Богдан Дідицький – редактор, видавець, публіцист, письменник, науковець, громадський діяч.
Богдан (Теодосій) Андрійович Дідицький народився 27 січня 1827 року у місті Угнів (тепер – Сокальського району). Журналістські та літературні твори здебільшого підписував псевдонімами і криптонімами – Богданко; Будегріш Богдан; Б.А.Д.; Богдан А.Д. та ін.
Вивчав право у Львові та Відні. У своїй суспільно-культурній і громадській діяльності, початок якої слід датувати 1848 роком, тягнувся до москвофільства, деякий час вважався одним із його ідеологів.
Детальніше: Редакторська і видавнича діяльність Богдана Дідицького (1827 – 1909 рр.)
СПОДВИЖНИК ХРИСТОВОЇ ВІРИ ОТЕЦЬ ЙОСАФАТ ВОРОТНЯК (1948 – 2008 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1773
Тарас Лехман
СПОДВИЖНИК ХРИСТОВОЇ ВІРИ ОТЕЦЬ ЙОСАФАТ ВОРОТНЯК (1948 – 2008 рр.)
Звістка про відхід у Вічність Йосафата Воротняка була сприйнята з глибокою скорботою багатьма мешканцями Червонограда. Для когось це стало й особистою втратою. Він запам’ятався червоноградцям як настоятель Кристинопільського монастиря отців – василіан, мудрий священик і порадник, ведучий духовних вечорів у Народному домі, релігійних програм на ТРК «Бужани», духовний наставник молоді та дітей.
Отець Йосафат Воротняк багато займався з дітьми, сіючи в їхніх умах ази християнської науки, а в серцях – зерна любові й доброти. Тож не випадково катехитичну школу при місцевій церкві Св. Йосафата назвали його іменем.
Навіть перебуваючи поза межами Червонограда, отець регулярно навідувався у шахтарське місто з духовними місіями.
Отець Йосафат (світське ім’я – Павло) народився 6 липня 1948 року у багатодітній родині у с. Брезік (Боснія). Батьки були побожними греко-католиками. Їхнє коріння – з української Яворівщини.
1965 року Павло Воротняк вступив на новіціат отців – василіан у містечку Кула (Сербія). 1966-го року склав перші монаші обіти, а у 1974-му – вічні. Вивчав філософію та богослов’я спочатку в Папському університеті в Римі, а згодом в Папському Східному інституті (1975-1977 роки) й отримав ліценціат.
Детальніше: СПОДВИЖНИК ХРИСТОВОЇ ВІРИ ОТЕЦЬ ЙОСАФАТ ВОРОТНЯК (1948 – 2008 рр.)
Краєзнавець Отець Василь Чернецький
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 2489
Тарас Лехман
Розвиток наукового історичного краєзнавства Прибужжя годі уявити без праць отця Василя Чернецького. За підрахунками Івана Крип’якевича, йому належить понад сто друкованих статей про історію міст і сіл, церков, монастирів Східної Галичини, низка дописів до Польської Енциклопедії. А число місто і сіл, які описав отець Василь Чернецький, сягає 50-ти позицій. Він справді неординарна особистість! Однак, як мало ми знаємо про нього…
Український греко-католицький священик, краєзнавець, журналіст, громадський та просвітянський діяч Василь Антонович Чернецький народився 7 січня 1837 року у селі Тарнава (тепер – територія Польщі). Його батько був парохом у селі Лімна. Рано втративши матір, Василь провів дитячі роки у свого дідуся, також священика, у селі Цеклинська Воля. До нормальних шкіл ходив у Яслі між 1844-1847 роками (разом із Сильвестром Симбратовичем, який згодом став кардиналом УГКЦ). Спогади про ті часи отець Василь Чернецький виклав у «Згадках з 1864 року».
З 1848 до 1853 року навчався у нижчих гімназіях Ряшева (тепер – Жешов), Перемишля, Нового Санча ; у 1854 – 1858 роках продовжував здобуття освіти у вищих гімназіях Пряшева, Кошіце, Ужгорода. Блискуче володів польською, угорською, російською, німецькою мовами, латиною. Та, передусім, зважав на рідне українське слово. Ті часи описав у «Згадках зі студентського життя».
Закінчивши богословські студії, одружився й висвятився 1862 року і до 1865 року завідував парафією у селі Туринка Жовківського повіту. Протягом 1866 – 1884 років служив на парафії у Стронятині, а з 1884 року до 1900 року був парохом у Сільці Белзькому (тепер - с. Сілець Сокальського району), а також белзьким деканом. Це була його остання парафія. Саме тут, у Сільці Сокальського повіту, 1900 року отець Василь Чернецький відійшов у Вічність. Біля церкви села й тепер зберігається його могила, дбайливо впорядкована місцевими мешканцями.
Більше статей...
