СПОДВИЖНИК ХРИСТОВОЇ ВІРИ ОТЕЦЬ ЙОСАФАТ ВОРОТНЯК (1948 – 2008 рр.)

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Тарас Лехман

  СПОДВИЖНИК ХРИСТОВОЇ ВІРИ ОТЕЦЬ ЙОСАФАТ ВОРОТНЯК (1948 – 2008 рр.)
  Звістка про відхід у Вічність Йосафата Воротняка була сприйнята з глибокою скорботою багатьма мешканцями Червонограда. Для когось це стало й особистою втратою. Він запам’ятався червоноградцям як настоятель Кристинопільського монастиря отців – василіан, мудрий священик і порадник, ведучий духовних вечорів у Народному домі, релігійних програм на ТРК «Бужани», духовний наставник молоді та дітей.
  Отець Йосафат Воротняк багато займався з дітьми, сіючи в їхніх умах ази християнської науки, а в серцях – зерна любові й доброти. Тож не випадково катехитичну школу при місцевій церкві Св. Йосафата назвали його іменем.
  Навіть перебуваючи поза межами Червонограда, отець регулярно навідувався у шахтарське місто з духовними місіями.
  Отець Йосафат (світське ім’я – Павло) народився 6 липня 1948 року у багатодітній родині у с. Брезік (Боснія). Батьки були побожними греко-католиками. Їхнє коріння – з української Яворівщини.
  1965 року Павло Воротняк вступив на новіціат отців – василіан у містечку Кула (Сербія). 1966-го року склав перші монаші обіти, а у 1974-му – вічні. Вивчав філософію та богослов’я спочатку в Папському університеті в Римі, а згодом в Папському Східному інституті (1975-1977 роки) й отримав ліценціат.   29 червня 1975 року висвячений на сан священика Папою Римським Павлом VI. Цьому покликанню віддав 33 роки свого життя, працював як греко-католицький душпастир у колишній Югославії, розбудовував українську греко-католицьку парафію у містечку Кула.
  Вільно володів італійською, німецькою, хорватською та сербською мовами. Знав, як священик, латину. Але рідною була – українська.
  Не раз, ще студентом, побував у різних країнах світу; а вже як священик, за скеруванням Головної управи Чину Святого Василія Великого, відвідував СРСР, зустрічався з підпільними монахами в Україні, постійно наражався на небезпеку бути заарештованим, і то незважаючи на статус туриста із братньої Югославії. Також організовував паломницькі поїздки своїх вірних.
У роки підпілля УГКЦ отець Йосафат Воротняк часто виступав у своєрідній ролі зв’язкового.
  1992-го року керівництво Чину Святого Василія Великого скерувало отця Йосафата Воротняка в Україну. Він вже мав чималий досвід душпастирської діяльності, праці з вірними. Спочатку у Крехівському монастирі, керуючи новіціатом, а потім як настоятель василіанського монастиря Св. Юра у Червонограді (1994-1997 роки), о. Йосафат Воротняк поринув у вир різноманітних діянь.
  У Червонограді тісно співпрацював з педагогами (зокрема школи № 4) на ниві християнського виховання учнівської молоді, студентів, тривалий час був директором ліцею при монастирі, заохочував його вихованців обирати дорогу служіння Богові.
  1997-го року отця Йосафата Воротняка призначили парохом церкви Св. Андрія у Львові. Його помешканням став монастир Св. Онуфрія. Як керівник такої великої парафії у центрі Львова, сумлінно виконував покладені на нього обов’язки, став духовним наставником молодіжного товариства «Містична троянда», а також Марійської дружини церкви Св. Онуфрія у Львові. Отець Йосафат був одним з організаторів руху християн-католиків Апостольство Молитви, часто проводив Хресні дороги, Молитви на вервиці, організовував паломницькі поїздки для молоді та дорослих.
  Певний час він очолював катехитичну комісію Львівської єпархії УГКЦ, був ініціатором створення сестринства ім. Св. Терези (1998 рік), Біблійного Товариства молоді «Благовість» (2000 рік), Товариства юристів – католиків ім. Св. Томаса Мора (2001 рік).
  Отець Йосафат Воротняк виступив головним організатором і духовним наставником Товариства «Престіл Премудрості». Тисячі студентів цивільних і військових вузів стали членами цього Товариства, яке отримало благословення Святійшого отця Івана Павла II, Папи Римського.
  Особливої уваги заслуговує редакторсько-видавнича та журналістська діяльність отця Йосафата Воротняка. Впродовж 1998-2006 років він редагував журнал «Місіонар», де надрукував кілька сотень власних статей, перекладів з італійської богословських та морально-повчальних праць служителів церкви. І навіть відійшовши від редакторських справ, не полишав співпраці з журналом. Його статті також виходили друком у журналі «Світло». Переважно це були публікації на моральні, богословські та історико-церковні теми. Він завжди зберігав риси пошуковця, аналітика. За час його редакторства на сторінках «Місіонаря» часто з’являлися дописи з Червонограда.
  Отець Йосафат Воротняк став ініціатором відновлення щорічника «Календар «Місіонаря», який свого часу виходив друком до 1939-го року.
  Однак цим журналістська діяльність отця не обмежувалася. Він часто виступав в ефірі радіостудій держав колишньої Югославії, вів духовні передачі на радіо містечка Кула, друкувався у пресі. А дітям Львівщини отець запам’ятався з програм обласного телебачення, де разом з Левенятком вів вечірню передачу «Хатка Левенятка».
  Душпастир активно займався науковою роботою, був учасником багатьох конференцій, в т.ч. міжнародних: IX Конгрес Світової федерації українських лікарських товариств (Луганськ – Київ, 2002), «Актуальні проблеми виховання студентів, формування їх як особистостей у вищих закладах освіти», «Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді» (Київ, 2002), «Формування особистості студентів, як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров’я та інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики» (Львів, 2003), «На порозі нової доби: актуальні моделі освіти та здоров’я» (Київ, 2003), «Штучні репродуктивні технології та майбутнє України» в рамках Міжнародного конгресу сім’ї «Родина, дитина, держава» (Київ, 2003); взяв участь у Національних конгресах з біоетики (Київ, 2001, 2004, 2007).
  Останні три роки життя отець Йосафат Воротняк провів у Боронявському монастирі Благовіщеня Матері Божої. Як настоятель, повністю присвятив себе завершенню будівництва монастирського комплексу і відновленню відпустового місця, яке стало відомим не лише в Закарпатті, а й по всій Україні і за її межами.
  Відійшов отець у Вічність по Божу нагороду 22 жовтня 2008 року, в місяць Вервиці, на якій так любив молитися.
  Але навіть будучи важко хворим, він відправляв Богослужіння, цікавився життям пастви в Україні.
  Поховали його 28 жовтня у селі Малехів неподалік Львова. Тут на нього чекали тисячі людей, щоб провести в останню путь. Рідна земля отця Йосафата – Україна, де він завжди хотів працювати.
Невдовзі після кончини отця Йосафата Воротняка у Львівському палаці культури ім. Гната Хоткевича відбулася пам’ятна конференція. В її організації та проведенні чимала заслуга викладача факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка Ігоря Скленара, який тривали час працював з отцем-ієромонахом у журналі «Місіонар». Участь у конференції взяв й адміністратор церкви Св. Йосафата м. Червонограда о. Михайло Нискогуз. Також вийшла друком книга «Ясний промінь Вічного сонця», яка є своєрідною збіркою спогадів про душпастиря. Приємно, що в ній надруковано вірші червоноградки Любові Дівчур, присвячені отцю-ієромонаху Йосафату Воротняку.

• < Попередня
• Наступна >