З історії Надбужанщини
  • Реєстрація

РЕВНИЙ СЛУГА БОЖИЙ – ОТЕЦЬ ДАМ’ЯН БОГУН (1910 – 2008 рр.)

Тарас Лехман

  Земля Сокальщини дала українському суспільству багатьох видатних діячів Греко-Католицької Церкви, ревних слуг Божих, сподвижників Христової віри. До них належить й отець - василіанин Дам’ян (світське ім’я - Григорій) Богун, якому Всевишній дарував майже сто років життя.
  Він народився 18 березня 1910 року у с. Цеблів поблизу м. Белза (тепер – Сокальського району), у сім’ї Михайла й Анни з роду Боднар. Хрестив його отець – прелат Кирило Селецький, співзасновник двох жіночих чернечих згромаджень – Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії і Сестер Святого Йосифа Обручника.
  Григорій був третьою з чотирьох дитиною у цій побожній християнській сім’ї. Їхня родина натерпілася немало горя під час Першої світової війни. 1915-го року, з наближенням російського фронту, довелося покинути власну хату. Цього ж року прийшло ще одне лихо – на італійському фронті загинув батько Григорія, який був мобілізований до австрійського війська.
  Мати, залишившись вдовою з чотирма дітьми, згодом вийшла заміж вдруге - за Василя Мокрівського, і в подружжя народилася донька Ірина.
  Вітчим ставився до прийомних дітей, як до рідних.
  У 1919-му році сім’ю спіткало нове лихо: під час протистояння між поляками й українцями село Цеблів було підпалено, вогонь вщент спопелив хату Богунів. Довелося жити «по людях».
  Початкову освіту Григорій здобув у сільській школі, яку організували вчителі Михайло Метрикула, офіцер УГА, та Іван Локач з Цеблова. Протягом 1922-1926 років завдяки їхній підтримці здібний юнак Григорій Богун навчався у Львівській академічній гімназії, захоплювався історією церкви. У цей час він вступає до Марійського товариства молоді, духовним наставником якого був о. Йосафат Маркевич, ЧСВВ. Тоді ж у нього виникає думка стати ченцем – василіанином. Слід сказати, що два представники родини Богунів на той час вже перебували у Василіанському Чині. Очевидно, що це також вплинуло на рішення Григорія – якою дорогою йти у житті.
  У 1926-му році Григорій твердо вирішив вступити до новіціату у Крехівський монастир, але потрібно було закінчити ще один рік гімназії, тож у 1926-1927-му роках навчається у Місійному інституті в Бучачі. А вже 4 вересня 1927-го року вступає до Крехівського новіціату й обирає під час облечин, які відбулися 4 березня 1928 року, нове ім’я – Дам’ян.
  Тут брат Дам’ян зустрічається з Митрополитом Андреєм Шептицьким, владикою Йосафатом Коциловським.
  Перші обіти брат Дам’ян Богун склав на Великдень 5 травня 1929-го року у Крехові, після чого разом з іншими братами переїхав до Лаврова. Там у 1929-1931-му роках закінчив курс схоластики й риторики, останні класи гімназійної освіти.
  Протягом 1931-1933-го років брат Дам’ян вивчав філософські предмети у Добромильському монастирі і 9 квітня 1933-го року у Квітну неділю склав довічні обіти у Василіанському Чині. Опісля до 1935-го року вивчає богословські предмети у Кристинополі (Червонограді), а останній третій рік богословських студій закінчує у Жовківському монастирі отців – василіан. Саме тут, 21 травня 1936-го року, Перемишльський єпископ Йосафат Коциловський (ЧСВВ) надав чотирнадцятьом молодим василіанам (в т.ч. – Дам’яну Богуну) ієрейські свячення. Він відразу з активністю поринув у вир духовного життя, сумлінно служив Богові і людям, багато працював з паствою.

  Тодішній редактор журналу «Місіонар» о. Пахомій Борис мав намір залишити отця Дам’яна Богуна в редакції при Жовківському монастирі, адже переконався у його письменницьких і журналістських здібностях. Однак настоятелі Чину вирішили по-іншому: призначили о. Дам’яна викладачем на схоластиці у Добромильському монастирі, де була більша потреба свіжих сил. Там у 1936-1938-му роках він викладав латинську мову і всесвітню історію. Добре зарекомендував себе на педагогічній ниві.
  У 1938-му році слухачів першого року навчання на схоластикаті перевели до Крехова, куди з іншими викладачами переїхав й о. Дам’ян Богун. Під час літніх канікул 1939-го року о. Дам’ян відбув до Гошева, у василіанський монастир, щоб допомогти отцям під час відпустів на свята Преображення Господнього й Успення Пресвятої Богородиці. Тут його застала Друга світова війна – Німеччина бравурним маршем пройшлася Польщею і окупувала її, залишивши частинку території для радянської окупації. З Гошева він добрався до Дрогобича, звідтам – до Букової, де також був василіанський монастир, далі – до Добромиля і Перемишля. Звідтам о. Дам’ян Богун переїхав разом зі студентами богослов’я до Словаччини, а згодом – до Праги, де у 1939-1940-му роках вивчав філологію в Українському Вільному Університеті. За рік йому довелося добряче помандрувати.
  Повернутися на Західну Україну, окуповану у «золотому вересні» 1939-го року радянськими військами, о. Дам’ян Богун не захотів. Тож у 1940-му році він повертається до Перемишля (ця територія Засяння з василіанським монастирем опинилася в зоні німецької окупації). А звідти перебирається до Холма, де відкрилася греко-католицька парафія, яку очолив о. Павло Теодорович. Там також перебував о. Пахомій Борис, колишній редактор «Місіонаря». Він знову навернув отця Дам’яна до праці у журналістиці. Отець Пахомій Борис винайняв колишню єврейську друкарню і видавав невеличку газету «Холмські вісті», у чому о. Дам’ян і ще два брати-василіани йому допомагали. Перебуваючи на нелегальному становищі, о. Дам’ян Богун підписував свої статті та кореспонденції псевдонімом – Дем’янів. Крім газети, вони спромоглися видавати й іншу духовну та українську класичну літературу, наприклад, Шевченків «Кавказ».
  Після початку радянсько-німецької війни о. Дам’ян Богун перебирається до Жовкви, де у 1941-1942-му роках викладає вступ до Старого Завіту у василіанській семінарії, а влітку 1942-го року переїхав до Кристинополя. Звідти настоятелі Чину скерували його на душпастирську працю до м. Грубешова на Холмщині, де він пробув аж до 1944-го року.
  Після еміграції на Захід більшої частини парафіян та з новим приходом Червоної Армії о. Дам’ян Богун повертається у 1944-му році до Кристинополя, а невдовзі його переводять до Львова, де восени 1945-го року він виконує обов’язки бібліотекаря центральної василіанської бібліотеки й архіву при монастирі Святого Онуфрія. На той час вже почався нагляд за духовенством УГКЦ й вірними. Отець Дам’ян знову повертається до Кристинополя, як здавалося йому й вищому духовенству, подалі від недремного ока НКВД… Бо підповітове містечко – то підповітове містечко. Проте енкаведисти та їхні посіпаки стежили повсюдно. Він стає парохом села Пархач (Межиріччя) на Сокальщині. Ревно виконує душпастирські обов’язки, але змушений був перейти на нелегальне становище у зв’язку з ліквідаційними процесами, які розпочалися над УГКЦ, та переслідуванням священиків і пастви. Жив під прізвищем Ткачук у домі Михайла Луцика.
  Якось його попросили висповідати одного солдата, який завітав додому на короткий час. Отець Дам’ян Богун виконав свій обов’язок священика. Але сама родина солдата несвідомо рознесла по селу новину, де перебуває священик. Знайшлися сексоти…
  У листопаді 1945-го року отця Дам’яна Богуна заарештували. Спочатку протягом тижня він перебував у тюрмі м. Великі Мости, пізніше, з 4 грудня, в тюрмі «на Лонцького» у Львові. Переніс не один принизливий допит та знущання. Аж у серпні 1946-го року відбувся судовий процес. Вирок – вісім років трудових таборів. Підстава (а, власне, такої не було) – «антирадянська діяльність».
  Протягом 1946-1953-го років душпастир перебував у Красноярському краї, в різних таборах системи «Краслаг». Важко хворів, виснажувала непосильна праця. Останні чотири роки був санітаром. Лише віра і молитва дозволили йому вижити в нелюдських умовах таборів.
  У 1953-му році повернувся на Галичину, замешкав у селі Межиріччя (тепер – Сокальського району) у хатині Михайла і Марини Луциків. Працював на різних роботах: мотористом, хлорівником на очисних спорудах, садівником, заготівельником лікарських рослин. Водночас підпільно виконував священичі обов’язки, зокрема у Червонограді, селах Межиріччя, Волсвин, Бендюга, Городище… І знову зазнавав переслідувань.
  1970-го року о. Дам’ян Богун вийшов на пенсію, згодом переїхав до Львова і проживав в домі Сестер-Йосафаток. Звісно, про існування такого дому знали лише одиниці.
  З 1973-го по грудень 1987-го року він виконував обов’язки Протоігумена Провінції Отців – Василіан в Україні. У журналі «Місіонар» читаємо: «…праця була відповідальною і багатогранною: організація життя і діяльності отців і братів, праця з молодими покликаннями, навчання кандидатів до священства, поширення католицької літератури, церковних календарів, душпастирські обов’язки, провід сестер-монахинь та багато іншого. Відвідує у той час різні місцевості, де тільки була потреба, обслуговує не тільки вірних у західних областях України, а й переселенців на сході, на Одещині, в Криму» (Місіонар. – Львів, 2009. - № 1. – С. 28).
Після обрання Протоігуменом Провінції Отців-Василіан в Україні 29 грудня 1987-го року о. Василя Мендруня, о. Дам’ян Богун виконує обов’язки Провінційного консультатора. Згодом стає членом редколегії відновленого журналу «Місіонар», у якому, як і в журналі «Світло», друкує багато статей, працює в наукових бібліотеках та в історичному архіві Львова, досліджуючи історію церкви і Василіанського Чину.
  У жовтні 1997-го року Папа Римський Іван Павло II за визначні заслуги перед Церквою в часі її переслідувань комуністичною владою нагородив отця Дам’яна Богуна медаллю.
  Останні роки свого подвижницького життя отець провів в Онуфріївському монастирі м. Львова.
  Помер о. Дам’ян Богун 17 грудня 2008 року. Його тіло поховали на цвинтарі Крехівського монастиря.

Статистика

097273
Сьогодні
Вчора
Тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий місяць
Вся статистика
177
315
934
81956
1681
1849
97273
Your IP: 54.161.108.158
Server Time: 2017-11-24 05:34:23
Счетчик joomla
777step.net