Редакторська і видавнича діяльність Богдана Дідицького (1827 – 1909 рр.)

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Тарас Лехман 

  Редакторська і видавнича діяльність Богдана Дідицького (1827 – 1909 рр.)
Хоча москвофільство в Галичині (мова – про другу половину XIX початок XX ст.) не раз ставало на заваді розвитку українського національно-патріотичного руху, губило паростки, виплекані Маркіяном Шашкевичем та іншими членами і сподвижниками «Руської Трійці», однак віддамо належне і цій течії: у її лавах було чимало громадських діячів, учених, які досліджували історію та народно-побутову культуру українців, творили літературу, поширювали знання серед народу. До них належить і наш краянин Богдан Дідицький – редактор, видавець, публіцист, письменник, науковець, громадський діяч.
  Богдан (Теодосій) Андрійович Дідицький народився 27 січня 1827 року у місті Угнів (тепер – Сокальського району). Журналістські та літературні твори здебільшого підписував псевдонімами і криптонімами – Богданко; Будегріш Богдан; Б.А.Д.; Богдан А.Д. та ін.
Вивчав право у Львові та Відні. У своїй суспільно-культурній і громадській діяльності, початок якої слід датувати 1848 роком, тягнувся до москвофільства, деякий час вважався одним із його ідеологів.   Літературну діяльність розпочав у виданні І.Гушалевича «Пчола», згодом у газеті «Зоря Галицька» та інших газетах і журналах. Надрукував переклад «Слова о полку Ігоревім», переробки з творів європейських авторів.
  17 червня 1850 року Богдан Дідицький опублікував оду «Іосифу Левицькому», у якій возвеличував автора першої руської граматики, викладача богослов’я, що «зі сну збудився, собратій сонних став будити».
  Автор практикував і в прозі та історичній драматургії, але більшість його художніх творів залишились у рукописах або «порозкидані» у періодиці того часу.
Богдан Дідицький залишив помітний слід в історії становлення та розвитку української періодичної преси в Галичині. 14 липня 1849 року почав виходити часопис «Галичо-Руський Вестник», куди прийшов працювати і Богдан Дідицький. Видання редагував отець Микола Устиянович, а наймолодшим співробітником був саме наш краянин, який підписувався псевдонімом «Богданко».
  Після дворічного перебування у Відні на початку 1852 року він повернувся до Львова. Працював спочатку літературним працівником, згодом – редактором «Зорі Галицької» (1853-1854 рр.), яка перейшла з рук редактора Антона Павенцького у власність Ставропігійського інституту, щедро фінансованого Російською імперією, і змінила своє амплуа – з політичного на літературне.
  Весною 1854 року Богдан Дідицький видав «Руську антологію», добору та упорядкуванню якої віддав багато часу і сил.
  Першою значною справою, у якій зреалізувалися літературний,бібліографічний , редакторський таланти Богдана Дідицького, було видання у Львові 1859 року з допомогою багатьох літераторів великої за обсягом антології «Зоря Галицька яко Альбум на г. 1860». Цю антологію згодом схвально оцінив Іван Франко, назвав її першим галицьким альманахом «на велику скалу»,де, крім белетристики, значну увагу було приділено історичним та етнографічним матеріалам.
  1860 року Богдан Дідицький приступив до видання газети «Слово» - «руської політичної часописі», перший номер якої вийшов друком наступного 1861 року. Політичний напрям газети значною мірою залежав від політичної орієнтації й літературних уподобань самого відповідального редактора, який очолив групу діячів старшого покоління москвофільського напрямку. В умовах 60-х років XIX ст., позначених розгортанням ідейної боротьби й політичним розмежуванням суспільних течій, поширенням серед студентської молоді народолюбних почуттів і прагнень до українського національного єднання, відбувся процес «полівіння» культурно-національної програми редакції газети «Слово» в мовних питаннях, порівняно з «Зорею Галицькою».
Спочатку газета «Слово» видавалася двічі на тиждень, потім – тричі і, нарешті, була перетворена в щоденну газету (шість разів на тиждень). Редакція «Слова» дотримувалась так званого гражданського правопису, вживаючи для редакційних матеріалів «язичіє», а для художніх творів – галицький діалект.
  З 1862 року Богдан Дідицький разом з Яковом Головацьким видавали літературний журнал «Галичанин» як додаток до газети «Слово» (вийшло чотири числа) та науковий збірник «Галичанина». Тут публікувалися статті з історії, етнографії, фольклористики, твори української та переклади із зарубіжних літератур. У виданнях, які виходили за редакцією або за участю цього діяча, часто з’являлися поезії Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та ін.
  У 1871 році на посаді редактора «Слова» Богдана Дідицького змінив Венедикт Площанський.
  1885 року на честь 25-ліття газети «Слово» Богдан Дідицький опублікував спогади «Як я став редактором «Слова».
  Заходами Богдана Дідицького, що повернувся з Жовкви до Львова, було відновлено вихід «Литературного сборника» (1885-1886 роки). Іван Франко писав: перший річник був «блискучим щодо багатства, різноманітності та вартості поданого в нім матеріалу. Особливо для історії національного відродження Галицької Русі в 30-их і 40-мх роках XIX в., сей річник дав цінні причинки в статтях Якова Головацького, Богдана Дідицького, Йосифа Лозинського та Миколи Устияновича».
  Плодом його редакторсько-видавничої та наукової діяльності стала популярна брошура «Михаил Качковский и современная галицко-русская литература: Очерк биографический и историко-литературный» (1876 рік). А 1881 року він опублікував біографію Антона Добрянського, греко-католицького священика, автора численних історіографічних статей , проповідей та старослов’янської граматики.
  Наш краянин також зібрав, ретельно впорядкував кращі публікації економічного змісту Йосифа Лозинського в «Слові» і видав їх окремою брошурою «Гадки о власності».
З кінця 80-х років XIX століття Богдан Дідицький приступив до підготовки збірника життєписів відомих письменників. Першим відгукнувся на пропозицію той же Йосиф Лозинський, надіславши свою автобіографію, яка увійшла до «Литературного Сборника» (1885 рік).
  У серії видань Товариства імені Качковського Богдан Дідицький видав книги «Русская летопись для руського народа в Галичине растолкована» та «История Руси от 1340 до 1885 на основанию летописей растолкована». До речі, «История Руси…», що вийшла друком у додатках до журналу «Галичанин», за оцінкою Івана Франка «не без таланту» і подала «історію південноруського народу від початку до кінця XVIII віку». А ось видання, повторене з додатками, було конфісковане цензурою.
  Також за його редакцією був укладений науково-літературний «Сборник Галицко-Русской Матицы» (1905 рік). І це була його остання друкована ґрунтовна наукова праця.
  Помер Богдан Дідицький 9 січня 1909 року.

• < Попередня
• Наступна >