На Україну повернутись...
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1519
(Штрихи до біографії отця Василя Зінька – священика, журналіста, письменника, науковця)
Тарас Лехман
Багатьох славних представників українського народу дала Прибузька земля, благословенна Сокальщина. Серед них – греко-католицький священик , отець Василь (Володимир) Зінько, Чину Святого Василія Великого. Він також був журналістом, публіцистом, редактором, письменником, науковцем. Ті, хто його знав, згадують: надзвичайно розумний і толерантний, веселий і жартівливий, а водночас – рішучий і безкомпромісний… Але, на жаль, для багатьох це ім’я залишається маловідомим.
Майбутній священик народився 15 лютого 1922 року у м. Сокалі в сім’ї Миколи Зінька та його дружини Марії з роду Шидловських. У родині завжди панували дух любові до Бога та церкви, патріотичні настрої. Батько Володимира був воїном Української Галицької Армії, ходив за Збруч, потрапив у польський полон. Проте жодні тортури на зламали його волі.
У 1928 – 1934 роках Володимир Зінько закінчив шість класів народної школи у Сокалі, а в 1934 – 1936 роках навчався в ювенаті (гімназії) отців-редемптористів у Львові.
У жовтні 1936 року з батьками та молодшим братом Романом – Левом їде до Аргентини, де сім’я оселяється в провінції Чако, на півночі країни. Там заробляє на прожиття вирощуванням бавовни.
Батьки добре усвідомлювали прагнення сина до навчання і духовного життя, тож всіляко намагалися його підтримати.
У липні 1939 року Володимир Зінько їде до Бразилії, де навчається у Малій василіанській семінарії святого Йосафата в Прудентополі. Закінчивши семінарію, 21 січня 1941 року під час облечин Володимир Зінько приймає нове ім’я – Василь.
Після закінчення новіціату і складання перших чернечих обітів, 4 жовтня 1942 року брат Василь Зінько разом з іншими братами чернечої обителі переїхав до Ірасеми у провінції Санта-Катарина, де у 1942 – 1946 роках пройшов схоластикат, вивчав філософію і богослів’я. Там же складає Богові урочисту монашу професію. Через рік переїжджає до Прудентополя і приймає священичі свячення з рук єпископа м. Понта Гросси – владики Антонія Мазаротто.
ВІРНИЙ СЛУГА ГОСПОДНІЙ – ОТЕЦЬ ПОРФИРІЙ-ПЕТРО ЛУЦИК (1896-1952 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 2035
Тарас Лехман
«Зберегти віру!» - так можемо охарактеризувати життєве кредо отця Порфирія-Петра Луцика, Чину Святого Василія Великого, який народився 5 січня 1896 року у с.Пархач (Межиріччя) неподалік Кристинополя – Червонограда.
Походив він із заможньої селянської родини. Молитовна атмосфера, в якій зростав малий Петрик, а також пошана до священиків, спричинилися до розвитку в його душі монашого покликання. Зерна лагідності, доброти, любові, духовності, посіяні у серці дитини, проросли плодами благодаті, яку він ніс і щедро роздаровував усе своє життя.
7 вересня 1911 року Петро Луцик вступив до Крехівського монастиря отців – василіан і прийняв монаше ім’я Порфирій.
У квітні 1913 року, після завершення новіціату, брат Порфирій склав перші монаші обіти, а через сім років – довічні. Замешкав у Бучацькому монастирі, де викладав латинську мову і каліграфію. Продовжив студії у Папському Григоріанському університеті. 31 жовтня 1924 року – отримав священичі свячення.
Детальніше: ВІРНИЙ СЛУГА ГОСПОДНІЙ – ОТЕЦЬ ПОРФИРІЙ-ПЕТРО ЛУЦИК (1896-1952 рр.)
Етнографічна діяльність отця Теодора Лисяка (1817 – 1900 рр.)
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1720
Тарас Лехман
Як мало ми знаємо про цікавих постатей нашого краю, які свого часу невтомно працювали на ниві української духовної культури. А деякі імена взагалі забуто широким загалом. До таких постатей належить священик, етнограф, фольклорист Теодор Теодорович Лисяк. Свої дописи підписував псевдонімом – Богдан. Об’єктом його етнографічних досліджень та фольклористичної збирацької діяльності стали Сокальщина і Жовківщина.
Отець Теодор Лисяк народився 1 березня 1817 року у містечку Угнів (тепер – м. Угнів Сокальського району). Там же отримав початкову освіту. Далі навчався у Львівській гімназії і духовній богословській семінарії, яку закінчив 1842 року, одружився. Після висвячення прибув до Остобіжа, що належав до Домашівської парафії (тепер - с. Домашів Сокальського району). Згодом жив у селах Вербиці (1846 – 1854 рр.), Должневі ( 1854 – 1900 рр.) Жовківського повіту. Друкувався у газеті «Галичо – Руський вістник», яка виходила з 1848 року по лютий 1850 року у Львові, а з березня 1850 по 1866 роки у Відні.
Отцю Теодору Лисаку доводилось працювати і здійснювати свої етнографічно – фольклористичні пошуки у доволі складних умовах. Але він став одним з тих діячів, хто продовжив справу, започатковану «Руською Трійцею».
Детальніше: Етнографічна діяльність отця Теодора Лисяка (1817 – 1900 рр.)
Отець Маркіян Когут (1908 – 1998 рр.) – ісповідник і письменник
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 1887
Тарас Лехман
Був січень 1998 року. Різдвяні свята, як кажуть, у розпалі. Люди веселяться, радіють Новонародженому Дитятку Божому. Аж раптом одна звістка приголомшила тисячі мирян – спочив у Бозі отець Маркіян Когут, ченець Кристинопільського монастиря отців – василіян. Спочив 8 січня, на саме свято Богородиці. А ще незадовго до кончини він видав збірку власних акафістів до Діви Марії. Ніхто не сумнівався, що Пречиста покликала його до себе.
Вдень і вночі люди молилися за упокій душі цього Душпастиря. Домовина з його тілом була виставлена у церкві святого Юра у Червонограді, де він правив Богослужіння, сповідав, причащав, виголошував проповіді. Храм Божий не зачиняли протягом трьох діб, аби кожний бажаючий міг попрощатися з ним. Черги налічували сотні людей.
Отець Маркіян (Матей) Когут упокоївся у Господі в Кристинопільській обителі на 90 році життя, 74 році монаршого і 65 році священичого служіння.
Він народився 12 квітня 1908 р. в селі Ласківці (тепер – Теребовлянського району) на Тернопіллі.
Детальніше: Отець Маркіян Когут (1908 – 1998 рр.) – ісповідник і письменник
СВЯТА ВАРВАРА – ПОКРОВИТЕЛЬКА ШАХТАРІВ
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
- Автор: Super User
- Перегляди: 3011
Тарас Лехман
Вшанування святої Варвари – нова традиція в сьогочасній українській історії. Безперечно, навіть в роки атеїзму молились до святої Варвари, функціонували (щоправда, їх було мало) храми на її честь, відтак – справляли храмові свята; у деяких етнографічних регіонах дотримувались звичаїв Варвариного дня, Але чому саме вона стала покровителькою шахтарів?..
У місті Іліопіль у Малій Азії, жив багатий і славний чоловік Діоскор, який фанатично дотримувався язичницької віри. Він рано овдовів, а на вихованні залишилась маленька донечка Варвара. Батько-поганин хотів, щоб Варвара навіть не чула про християн, яких він відверто ненавидів. Тому приготовив для неї осібні кімнати в замковій вежі й там вона проживала, відокремлена від усього світу.
На самоті Варвара часто вдивлялася в синє небо, споглядала на красу природи, милувалася ясними зорями і ніяк не могла повірити, що це все було справою творіння бездушних язичницьких ідолів, яким ревно вклонявся її батько. Вона шукала правди, ставила собі багато запитань, але не знаходила відповідей.
Коли прийшов час видати її заміж, Варвара про це й чути не хотіла. Приписуючи таке небажання незнанню нею життя та самотності, повній ізольованості, батько дав Варварі волю дій, «прикріпив» до неї товариство вибраних дівчат, які були і подругами, і слугами водночас, а сам подався у далеку мандрівку.
Більше статей...
