ПЕТРО СТЕФАНИШИН – ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ СОКАЛЬЩИНИ
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
Імена багатьох колись відомих, але згодом замовчуваних через політичні утиски наших краян повертаються до сучасників. До таких належить і Петро Стефанишин – журналіст, письменник, редактор, видавець, громадський діяч Сокальщини.
Петро Семенович Стефанишин народився 29 січня 1901 року у Сокалі. Він був другою дитиною у селянській сім’ї Семена та Анастасії Стефанишинів. Після відбуття обов’язкової служби батько Петра працював у скарбному уряді.
Початкову освіту Петро Стефанишин здобув у Стрижневі, де в 1907-1911 роках закінчив чотири класи народної кшоли і відразу переїхав до Сокаля. Тут продовжив навчання у Сокальській державній гімназії. Під час листопадових подій 1918 року Петро Стефанишин вже був семикласником гімназії. У цей час брав активну участь у перебранні влади від австрійської адміністрації.
Належав до студентської сотні п’ятої Сокальської бригади УГА. Завданням цієї бригади було у випадку сильнішого наступу поляків на українські оборонні позиції вздовж кордону Сокальського повіту зміцнити його оборону. Тобто, бригада виконувала функції резервної. Очевидно, що це було ще й продиктовано молодим віком вояків їх незрілістю та «необстріляністю». А такі становили більшість. 1919 року під час відступу Української Галицької Армії на схід Петро Стефанишин потрапив у польський полон під Копичницями. Після кількамісячного перебування у таборі для полонених у Пікуличах повернувся до Сокаля, де захотів продовжити навчання.
У 1920-1921 роках склав екстерном випускні гімназійні іспити. Тож після закінчення гімназії записався до Українського таємного університету у Львові на філософський відділ. Тут вичав латинську літературу, грецьку міфологію та україністику. Здобуті знання згодом неабияк знадобилися йому у творчій діяльності, журналістській практиці.
Ще студентом, у 1923 році, Петро Стефанишин стає урядовцем канцелярії Товариства «Просвіта» у Сокалі, де працював п’ять років як просвітянський діяч.
1925-го року, після саморозпуску Українського таємного університету, записався на гуманітарний відділ Львівського університету, але через брак коштів не зміг завершити навчання.
У цей час Петро Стефанишин пожвавив свою участь у просвітянській роботі, відновлював діяльність читалень «Просвіти» у Сокальському повіті, побував у багатьох селах, брав участь в аматорському театральному гуртку при філії Товариства «Просвіта», в роботі Товариства «Бесіда». Всюди був невтомним, енергійним, ініціативним. У 1926-1930-му роках працював у Сокальській філії «Сільського господаря»; водночас у 1928-му році став урядовцем канцелярії «Просвіти» у Белзі. У 1929-1930-му роках – він незмінний учасник обласних конференцій «Просвіти», що відбувалися у Сокалі, Раві-Руській, Жовкві, Сільці.
1932-го року Петро Стефанишин повернувся з Белза до Сокаля, однак через хворобу обмежив свою просвітянську діяльність.
У 1933-му році у Львові створили Центральну організацію Союз українських купців і промисловців. Петро Стефанишин разом з Євгеном Томчаком став організатором сокальської філії цієї громадської спільноти. Згодом її діяльність він рекламував на сторінках повітової газети «Голос знад Буга», яка виходила друком у Сокалі протягом 1936-1938-го років.
Ще у 1931-му році Петро Стефанишин виступав на сторінках сокальської газети «Змагання» (виходила нерегулярно) зі статтями з питань мови, збереження народних промислів, давніх традицій. Це були початки його журналістської діяльності.
Щорічне зростання кількості членів Спілки українських купців і промисловців на теренах Сокальщини спричинило ідею видавати власний часопис. 1936-го року почала виходити двотижнева (а з 1938-го року – тижнева) газета «Голос знад «Буга». Власне, такий часопис виходив протягом 1918-1919 років. Тож ту подію можемо вважати його відновленням. Редактором газети став Петро Стефанишин. Він часто підписувався криптонімами – С., с.
У 1937-му році видав календар-альманах «Буг».
Поряд з журналістською діяльністю Петро Стефанишин активно працював і на літературній ниві. Його поетичні твори друкувалися у часописах Сокальщини, Холмщини, Кам’янки - Струмилової, Белза та інших виданнях.
Публіцистичні публікації Петра Стефанишина висвітлюють питання різної тематики. Найбільше хвилювало автора національне відродження рідного краю й України, розвиток національної та фахової освіти, стан культури, мистецтва, відновлення економіки та господарства, розв’язання незгод між православними і греко-католиками.
На посаді редактора він пропрацював до 1939-го року, оскільки на пропозицію крайової організації Союзу українських купців і промисловців, яка видавала у Львові свій часопис «Торгівля і Промисл», перейшов працювати до редколегії цього видання. З його переходом сокальська повітова газета «Голос знад Буга», на жаль, перестала існувати, хоча мала попит серед читачів. Зрештою, після «золотого вересня» 1939-го року їй і так би не дозволили виходити.
У редколегії «Торгівлі і Промисла» Петро Стефанишин пропрацював до 1939-го року, початку Другої світової війни.
Під час війни Петро Стефанишин разом з дружиною проживав у Бавцяні (Саксонія, Німеччина). З наближенням фронту у лютому 1945-го року сім’я переїхала до Кобурга (Баварія), де 4 вересня 1945-го року після кількаразового перебування у шпиталі Петро Стефанишин помер. Тут він і похований.
