Перший редактор «Місионаря» родом з Добрячина Штрихи до біографії отця Платоніда (Петра) Філяса
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
У травні 1897 р. до галицького читача прийшло перше число журналу «Місионар» (місионар – за нормами правопису), який видавали у Жовківському монастирі отці Чину Святого Василія Великого. Серед засновників часопису зустрічаємо ім’я майбутнього митрополита Андрея Шептицького. «Судячи з листів до редакції, які друкувалися у журналі, видання отримало у читача схвальну оцінку» (1; цифри у дужках вказують на бібліографічні джерела, відповідно подані у списку літератури. – Автори). Виходив журнал двічі на місяць до 1944 р. Сторінки «Місионаря» нумеровано за принципом річника, тобто другий номер продовжував нумерацію сторінок першого, третій – другого і т. д. Основне місце на сторінках журналу займали розповіді про церковні свята, коментарі до Біблії, пояснювалося значення тієї чи іншої молитви, а також друкувалися поширені молитви, народознавчі матеріали – легенди, притчі, перекази, повір’я, в т. ч. й апокрифічні, духовні пісні.
Після 1944 р., з відомих причин, часопис припинив своє існування (принаймні, це вважали необхідним зробити комуністичні можновладці). Але в роки Української Незалежності він відновив свій вихід. Починаючи з 1897 р. редакторами журналу були митрополит Сильвестр Сембратович, митрополит Андрей Шептицький, о. Лев Джулинський та ін. Відновлений у 1990 – х роках журнал редагували о. Василь Зінько (родом зі Сокальщини), перед виконанням редакторських обов’язків три роки був настоятелем Кристинопільського монастиря отців – василіян; о. Йосафат Воротняк (п’ять років очолював цю ж чернечу обитель у Червонограді). За часів редакторства о. Василя Зінька й о. Йосафата Воротняка на сторінках журналу часто з’являлися дописи авторів з Червонограда.
Культура і побут села Добрячин у дослідженнях Венедикта Площанського: етнографічні записи 1850 – 1860 – х рр
- Деталі
- Категорія: З історії Надбужанщини
Тарас Лехман
На початку 1848 р. в низці європейських держав спалахнули буржуазно – демократичні революції. Їхньою невід’ємною сладовою частиною стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної та Центральної Європи.
Не оминула Весна народів (так називали революційні події того часу) й Австрійську імперію. Під потужним впливом народних визвольних рухів відбулися радикальні зміни в усіх сферах життя. Наляканий революційними подіями, імператор Фердинанд був змушений проголосити конституцію та демократичні свободи. Ці позитивні зрушення сприяли активізації національно - визвольного руху на західноукраїнських (галицьких) землях. Влилися у сферу боротьби «За волю» не тільки більш зорганізовані поляки, а й українці – галичани. Австрійський уряд пішов назустріч деяким вимогам українців. Почали виходити перші українські часописи – «Зоря Галицька», «Вістник» (проурядове видання), відкривалися парафіяльні школи.
Але серед українства не завжди була єдність, з’явилася потужна течія москвофільства з добрим і щедрим фінансуванням з боку російського царату (ворога австрійського престолу), з власною пресою, видавництвами, що не могло не насторожити Австрію.
Однак в роботах вчених – москвофілів, редакторів, видавців, журналістів ми знаходимо цікаві і багаті фактичним матеріалом дослідження з історії культури, побуту українського населення маленьких міст і сіл Східної Галичини. Бо після «Руської Трійці» з її натхненником Маркіяном Шашкевичем у цій сфері пауза доволі затягнулася. Зібрані емпіричні дані є неоціненним скарбом для сучасних науковців.
Одним з перших, хто зацікавився культурою і побутом села Добрячин, провів масштабне вивчення, був Венедикт Площанський.
