З історії Надбужанщини
  • Реєстрація

Дмитро Левицький (1877 – 1942), громадсько – політичний діяч, журналіст, редактор, видавець – родом з Добрячина

Тарас Лехман

Дмитро Левицький   Сокальщина дала українській культурі багатьох цікавих журналістів, редакторів, видавців, літераторів, які діяли у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. – Теодор Лисяк, Платонід Філяс, Кирило Селецький, Василь Бобинський, Петро Стефанишин, Нестор Ріпецький… До цієї когорти належить громадсько – політичний діяч, юрист, журналіст, редактор та організатор видавничої справи Дмитро Левицький. Його біографія ще потребує належного вивчення, а праця – належної оцінки.
   Дмитро Левицький народився 1877 року у с. Добрячин, у священичій родині. Після закінчення гімназії та здобуття юридичної освіти в університетах Львова і Відня, до першої світової війни він працював в адвокатських конторах, які сам же заснував, у Рава – Руській та Бережанах. Також поринув у вир громадсько - політичного життя. У 1915 р. – потрапив у російський полон. Після звільнення (1917 р.) – очолив Галицько – Буковинський комітет допомоги жертвам війни в Києві.

   Протягом неповних 1919 – 1921 рр. був послом Української Народної республіки в Копенгагені. Звісно, що така дипломатична місія не могла тривати довго.
   Повернувшись з Копенгагена, Дмитро Левицький активно працює у журналістиці, редагує (1923 – 1926 рр.) львівську газету «Діло» - наймасовіше періодичне видання українців – галичан, продовжує займатися політикою. Протягом 1925 – 1935 рр. був одним із заступників генерального секретаря Українського національно – демократичного об’єднання.

   Аналіз публікацій Дмитра Левицького у «Ділі» (як й інших дописувачів) засвідчує, що автор надзвичайно спрямований на українські державницькі ідеали. У статтях цього періоду розробляє естетичні засади роботи журналіста, розвитку української преси. Проблеми становлення, теорії й практики подальшого функціонування преси акцентовані в часописі з нагоди виходу друком десятитисячного числа «Діла». Післявоєнне загострення національних відносин у Галичині негативно позначилися на популярності в краї польських видань (активно підтримуваних раніше грішми передплатників – українців), які у спеціальній відозві публічно визнали власну банкрутську ситуацію і звернулися до уряду за терміновими субсидіями. «Діло», його редактор Дмитро Левицький вважали обов’язком закликати читача до підтримки українських газет та журналів, щоб цілком позбавити матеріальної підтримки польську пресу. Про це читаємо у редакційних статтях, надрукованих у «Ділі» протягом 1923р. – «Преса» (14 квітня), «День преси» (17 жовтня, 1 листопада) та ін. 
   У журналістсько - редакторській діяльності головним напрямом для нього стає проблематика – преса і громада. Навіть згодом, тимчасово відійшовши від редагування «Діла» і виконуючи місію посла до Польського сейму, у статті «Національна преса – керманич і виховник народу» Дмитро Левицький пише: «… маємо на увазі пресу, яка є справді висловом громадської думки, пресу, яка є кров’ю з крові й кістю з кості свого народу, яка є безпосередньо зв’язана з тими політичними організаціями, які ведуть провід у народному житті. Тому така преса мусить мати таке ніжне відчуття національного живчика, що перестає уже бути посередником між публічною опінією свого народу та широким світом і стає сама публічною опінією. Така преса не є власністю тих одиниць, які її видають, ані тих одиниць, які її редагують… Ціле громадянство є співвидавцем і співредактором преси!» (Діло - 1930 -14 січня).
   На сторінках редагованого Дмитром Левицьким «Діла» часто порушувалась проблема економічного, духовного життя українства Галичини, актуалізувалось питання фахового українського шкільництва. Йшлося, зокрема, про рівень викладання навчальних дисциплін, прищеплення навичок і знань, виховання почуття патріотизму та національної свідомості – «Перед початком шкільного року», «Рідна Школа» перед катастрофою», «Недоля українського шкільництва», «Народна освіта чи полонізація», «Ліквідація українського шкільництва», «За перебудову освітніх організацій». До написання таких статей редактор запрошував авторитетних вчених,патріотично налаштованих педагогів – практиків.
   У 1928 р. Дмитра Левицького обирають послом до Польського сейму і головою Української парламентської репрезентації. (На цій посаді він перебував до 1935 р.). Водночас регулярно виступав з політичними оглядами та статтями на сторінках того ж «Діла». Цей завбачливий і мислячий журналіст прогнозує можливість Голодомору в Україні 1932 – 1933 рр., аналізуючи жорстокі методи насильницької колективізації на селі, «розкуркулювання», передбачає і фізичне нищення української нації методом репресій (передусім, інтелігенції). А згодом пише про смерть від голодомору в хліборобній Україні, черпаючи факти від дипломатів та послів, колег – журналістів, які працювали іноземними кореспондентами в Радянському Союзі.
   Перебуваючи ще послом до сейму, Дмитро Левицький одночасно штатно працює у «Ділі». Він проявляє себе як менеджер – видавець, стає головою редколегії газети (1934 р.), створює Видавничу спілку «Діла», де друкує твори класиків української літератури, твори сучасних йому авторів, науково – популярні нариси з історії України. Враховуючи, що книги не були великими за обсягом, отже, дешевими, то їх міг придбати навіть малоімущий український читач.
   Не забуває і про політичну діяльність. У 1936 – 1939 рр. перебуває на посаді голови Українського координаційного комітету у Львові.
   На жаль, поза увагою істориків української журналістики залишається ще один вагомий та цікавий факт з життя і діяльності Дмитра Левицького. Як керівник Видавничої спілки «Діло», він виступає ініціатором видання у Львові літературно – мистецького журналу «Назустріч» (згідно тодішніх правописних правил , слово «назустріч» писали разом), який швидко здобув популярність. Цей літературно – мистецький двотижневик виходив друком протягом 1934 – 1938 рр. Редакція припинила друк видання через фінансові нестатки. У липні – серпні 1939р. було підготовлено до друку кілька чисел журналу, покращено фінансові справи і він міг відновити свій вихід. Але зашкодив «золотий вересень».
   Як автор Дмитро Левицький майже не виступав на сторінках журналу. Всі свої зусилля, хист докладав вирішенню фінансових та організаційних питань, залучав і працював з авторами, відповідальними за випуск, редакторами, дбав про структуру видання та якість друку. У редакційній статті «100 – е число «Назустріч» читаємо: « Нині наш журнал міцно стоїть на ногах і певно очолює фронт сучасної національної культури. В журналі співпрацюють найкращі літературні та мистецькі імена, до журналу горнеться молодь, яка шукає не фраз, а поради й проводу в її літературних і мистецьких починах» (Назустріч. – Львів, 1938. – Числ. 3).
   Про популярність журналу свідчить і той факт, що він мав передплатників не лише в Східній Галичині, яка належала до Польщі, а й в Чехословаччині, Австрії.
У різні роки відповідальним за редагування були Анна Мучій - Боднарович, Святослав Гординський, Осип Боднарович. Часопис не без зусиль Дмитра Левицького зумів об’єднати плеяду видатних митців та науковців, що творили національну еліту: Левко Лепкий, Михайло Рудницький, Михайло Возняк, Степан Смаль – Стоцький, Володимир Сімович та багато інших.
   Незважаючи (з огляду на цензурні перешкоди) на задекларовану антиполітичність, видання порушувало животрепетні проблеми, які виникали на ниві культурної праці тогочасного українства. Тут порушувалися історичні, національні, мовні питання. Про це промовисто говорять вже самі назви статей та наукових розвідок – Володимира Сімовича «Наша товариська мова» ( 1934. – Числ. 5), Юрія Липи «Богдан Хмельницький і Московія» (1938. – Числ. 5), Володимира Савченка «Бій за Київ» (1938. – Числ. 3), яка була пресвячена 20 – літтю битви під Крутами.
   Журнал «Назустріч» зайняв достойну нішу у когорті українських періодичних видань Галичини 30 – х рр. ХХ ст. І тут годі не віддати шану Дмитру Левицькому.
   Однак його доля склалася трагічно. Восени 1939 року більшовики заарештували Дмитра Левицького і він помер на засланні в Узбекистані (м. Бухара) у 1942 р.

 

Література:

  • Левицький Дмитро // Енциклопедія Українознавства: словникова частина / За ред. В. Кубійовича. –Париж; Нью - Йорк : Молоде життя, 1966. – Т.Ч. – С. 1267.
  • Антонюк Н. Назустріч // Періодика Західної України 20 – 30 – х рр.. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії / За ред. М. М. Романюка. – Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України, 1999. – Т. 2. – С. 151 – 153
  • Кедрин – Рудницький І. Мої шефи – редактори // Календар «Свободи». – Торонто, 1956. – С. 56 – 58.
  • Левицький Д. В 50 – ліття «Діла» як щоденника // Діло. – Львів, 1938. – 14 січня.
  • Лехман Т. Маловідомий редактор «Діла» - родом з Добрячина // Голос з – над Бугу. – Сокаль, 2007. – 21 липня.
  • Лехман Т. Народознавчий календар: Дмитро Левицький // Радіостудія «Новий Двір». – Червоноград. – Ефір: 6 червня 2011 р. (Фонотека – архів радіостудії).
  • Лехман Т. Редактор «Діла» - родом з Добрячина // РУХ. – Червоноград, 2007. – Червень.
  • Лехман Т. Видавнича ініціатива Дмитра Левицького // Голос з – над Бугу. – Сокаль, 2011. – 22 липня.
  • Шаповал Ю. Г. І в Україні святилось те слово… - Львів: «ПАЇС», 2003. – С. 266 – 293.

Статистика

092116
Сьогодні
Вчора
Тиждень
Минулий тиждень
Місяць
Минулий місяць
Вся статистика
11
36
47
77685
762
1375
92116
Your IP: 54.80.41.172
Server Time: 2017-08-22 12:56:48
Счетчик joomla
777step.net