ПЕТРО СТЕФАНИШИН – ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ СОКАЛЬЩИНИ

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Автор: Super User

Перегляди: 1797

Тарас Лехман

   Імена багатьох колись відомих, але згодом замовчуваних через політичні утиски наших краян повертаються до сучасників. До таких належить і Петро Стефанишин – журналіст, письменник, редактор, видавець, громадський діяч Сокальщини.
   Петро Семенович Стефанишин народився 29 січня 1901 року у Сокалі. Він був другою дитиною у селянській сім’ї Семена та Анастасії Стефанишинів. Після відбуття обов’язкової служби батько Петра працював у скарбному уряді.
   Початкову освіту Петро Стефанишин здобув у Стрижневі, де в 1907-1911 роках закінчив чотири класи народної кшоли і відразу переїхав до Сокаля. Тут продовжив навчання у Сокальській державній гімназії. Під час листопадових подій 1918 року Петро Стефанишин вже був семикласником гімназії. У цей час брав активну участь у перебранні влади від австрійської адміністрації.
   Належав до студентської сотні п’ятої Сокальської бригади УГА. Завданням цієї бригади було у випадку сильнішого наступу поляків на українські оборонні позиції вздовж кордону    Сокальського повіту зміцнити його оборону. Тобто, бригада виконувала функції резервної. Очевидно, що це було ще й продиктовано молодим віком вояків їх незрілістю та «необстріляністю». А такі становили більшість. 1919 року під час відступу Української Галицької Армії на схід Петро Стефанишин потрапив у польський полон під Копичницями. Після кількамісячного перебування у таборі для полонених у Пікуличах повернувся до Сокаля, де захотів продовжити навчання.
   У 1920-1921 роках склав екстерном випускні гімназійні іспити. Тож після закінчення гімназії записався до Українського таємного університету у Львові на філософський відділ. Тут вичав латинську літературу, грецьку міфологію та україністику. Здобуті знання згодом неабияк знадобилися йому у творчій діяльності, журналістській практиці.

Детальніше: ПЕТРО СТЕФАНИШИН – ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ СОКАЛЬЩИНИ

ТЕРНОВІ СТЕЖКИ ОТЦЯ МИХАЙЛА ВОРОБІЯ (1880-1956 рр.)

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Автор: Super User

Перегляди: 1003

Тарас Лехман

   Колишній парох села Добрячин (тепер – Сокальського району) о. Михайло Воробій заслужив шанобливе ставлення односельців, добру пам'ять про себе.
   Він народився 15 червня 1880 року на території теперішньої Польщі. Закінчив Перемиську духовну семінарію. На першу парафію прибув до міста Ярослава. Обставини складалися так, що доводилося знову і знову змінювати парафії. Душпастир правив у церквах сіл Сяноччини – Майдан Сінавський (тут о. Михайло Воробій пробув 8 років), Гломча, Яблуниця Руська.
   Навесні 1936 року отримує парафію в Добрячині. Поряд з пасторським служінням з дружиною Євгенією активізував культурно-просвітницьку діяльність серед селян: виступив ініціатором відбудови читальні «Просвіти», очолив просвітянський осередок, багато працював із церковним хором, молоддю, дітьми. Для дітей часто організовував реколекції, які проводили отці-василіани з Кристинопільського монастиря Святого Юра.
   Коли до села спровадили отця Михайла Воробія, то в Добрячині панував цілковитий розбрат,спричинений діями москвофіліф, які навіть спромоглися спалити читальню «Просвіти». Москвофіли, ревно підтримувані поляками, відверто діяли на шкоду українській громаді. І це вочевидь. Вони перетворили сільську канцелярію в читальню ім. Общества М.Качковського. У селі виникло дві «партії», хоча всі відвідували одну – греко-католицьку церкву. (Зрештою, вибору не залишалося). Отцеві Михайлові Воробію вдалося подолати (принаймні, частково) ці протиборства. За його підтримки буда створена «захоронка» (аналог сучасного дитячого садочка); дітьми опікувалися сестри-служебниці, навчали їх основам християнської моралі, духовності, готували до першої сповіді та Святого Причастя.
   1945 року о. Михайло Воробій перебирається до Сокаля, оскільки церква та плебанія у Добрячині були зруйновані (1944 рік) внаслідок артобстрілів та бомбардувань.
   Після другого приходу більшовиків доводилося працювати в умовах ворожого оточення. Важким психологічним надривом для родини Воробіїв став арешт і заслання у Сибір Сокальського декана о. Степана Ничая, який не зрікся рідної Матері – Греко-Католицької Церкви.

Детальніше: ТЕРНОВІ СТЕЖКИ ОТЦЯ МИХАЙЛА ВОРОБІЯ (1880-1956 рр.)

У ПАТРІОТИЧНОМУ ПОРИВІ

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Автор: Super User

Перегляди: 974

Тарас Лехман

   (З історії Сокальської повітової газети «Голос з-над Бугу»)

   Листопадові події 1918-го року, проголошення ЗУНР, сприяли появі багатьох українських газет у повітових містечках Східної Галичини. Не став винятком і Сокаль.
   12 грудня 1918-го року тут вийшов друком перший номер газети «Голос з-над Буга» (за оригіналом видання – саме закінчення «а», а не «у», що відповідало тодішнім нормам правопису), як орган Сокальської повітової ради, і вона стала першою друкованою газетою-ластівкою на теренах Сокальщини. Часопис висвітлював процеси будівництва молодої держави і розгортання українсько-польської війни (1918-1919 рр.) на північно-західних кордонах ЗУНР, друкував поіменні списки полеглих у боях українських січових стрільців, воїнів Української Галицької Армії. Основні рубрики: «Новинки», «Вісті з краю», «З світа», «Урядова часть», «Звідомлення про бої».
   Перший редактор – Ярослав Біленький.
   Після поразки ЗУНРу у 1919 році газета припинила своє існування. Відновила вихід аж у 1936 році і виходила до 1938 року. Хоча спочатку була задекларована як двотижневик, але перших два роки приходила до читачів не завжди регулярно.
   Газета (обсяг – чотири сторінки, кожна обсягом формату А 3) започаткувала подвійний облік номерів: щомісячний і наскрізний – від 1-го числа. З 15 липня 1938 року, коли видання стало тижневиком, редакція запровадила новий, щомісячний відлік чисел.

Детальніше: У ПАТРІОТИЧНОМУ ПОРИВІ

НА ШЛЯХАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ: ШТРИХИ ДО БІОГРАФІЇ ДМИТРА МАЇВСЬКОГО

Деталі

Категорія: З історії Надбужанщини

Автор: Super User

Перегляди: 1081

(1914-1945 рр.), ЧЛЕНА ОУН
Тарас Лехман

  Дмитро Маївський (псевдоніми – Майченко, Тарас, Косар, Дума) – український військовий і політичний діяч, член Організації Українських Націоналістів, соратник і побратим Степана Бандери, Романа Шухевича, Івана Климіва – Легенди. Волею долі і з власних переконань став на шлях боротьби за Незалежність України.
  Він народився 8 листопада 1914 року (на саме свято Дмитра, тож не випадкового його так назвали батьки) у селі Реклинець (тепер – Сокальського району Львівської області), в учительській сім’ї, де завжди панував дух високого патріотизму, плекали почуття національної гідності.
  Освіту здобував у Сокальській гімназії, у Ракові (Польща) та деякий час навчався у Львівській торговельній школі.
З юнацьких літ брав активну участь у національно-визвольній боротьбі проти польського окупаційного режиму в Західній Україні. «Ще учнем вступає до юнацтва ОУН, а членом Організації Українських Націоналістів стає з 1933 року. Веде активну роботу серед студентської молоді в школі. Саме тоді на кілька місяців потрапляє в тюрму за підозрою в організації вбивства співробітника польської поліції 1934 року. Засуджений у Львові на десять років тюрми. Там Маївський проходить принизливі знущання та тортури з боку польської поліції. На знак протесту оголошує десятиденне голодування. За браком доказів суд звільняє Дмитра…» (Гоман Р.В, Жежерун С.Ю, Коваль І.М. Нариси історії села Реклинець. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2013. – С.202). Проте, звільнення з в’язниці аж ніяк не означало, що він позбувся недремного поліцейського нагляду.
  Та все ж Дмитро Маївський завжди брав активну участь у заходах, організованих «Просвітою», «Рідною школою», вишукував будь-які нагоди виголосити свої патріотичні промови, пробудити національні почуття українців. Його слово завжди будо доречним, потрібним і корисним.
  У книзі «Нариси історії села Реклинець» читаємо: «1937 р. дуже голосними були святкування на Маківці і Підліссі (могила Маркіяна Шашкевича). На щорічні масові всенародні маніфестації з Радехівщини, Сокальщини і Жовківщини їхали організовано сотні свідомих людей, одним з організаторів і провідників цих масових акцій був Дмитро Маївський – «Косар». Коли він зі своєю групою вертався з акції на Маківці, в одному з сіл мав масову відправу активу перед походом на Підлиску гору. Сотні хлопців установилися чотирикутником, а «Косар» мав до них запальну загальну промову. Говорив голосно на тему необхідної радикальної розправи з комуністичною заразою».
  Напередодні Другої світової війни Дмитро Маївський очолив повітовий провід ОУН Жовківщини, а пізніше, у 1939-1940-му роках був призначений обласним провідником ОУН Холмщини. У цей час співпрацює з Іваном Климівим – Легендою (уродженець села Сілець, тепер – Сокальського району), про що згадується в історико-краєзнавчому збірнику «Надбужанщина» (том 2), стає одним з провідних діячів ОУН на теренах Сокальщини, свою діяльність поширює в м. Угнів.

Детальніше: НА ШЛЯХАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ: ШТРИХИ ДО БІОГРАФІЇ ДМИТРА МАЇВСЬКОГО